Нічого собі я вірш колись написала

...зараз комп чистила, знайшла. Мені подобається!

Твої поцілунки – мої прикраси.
Я ніжусь в шовках твого волосся...
Хіба наше щастя можна вкрасти?
Але заховати все ж довелося.

Ми ходимо наче якісь чужинці,
Очами відштовхуємось в віконцях,
Кому яке діло, хто ти цій жінці,
Кому яка справа, хто я незнайомцю.

На двері замки важкі – як окови,
Я простір стелю тобі білосніжний,
Ти знайдеш мене безпомилково,
Будеш зі мною і дужий, і ніжний.

А за годину знов незнайомі,
Сядем нарізно, холодні й байдужі,
Гра у людей без життя, без любові,
І лиш волосся ціловане дуже.

Квіти? Залишу. Парфуми? Я змив.
Шифр знайомий, помилки фатальні.
Дощ нас прикриє долонями злив,
Пальці затиснуть обручки вінчальні.

Хто скаже - то гріх, то не можна, то бруд,
Хтось не помітить, пробачить, забуде,
Душі тілами заведені в кут,
Збентежені боги, закохані люди…
--------
А вам подобається?