Ірина Сеник писала вірші й мріяла про майбутнє

У 19 років радянські слідчі перебили їй хребет.
А вона всупереч всьому пережила табори, заслання — і дожила до незалежної України.
Ірина Сеник писала вірші й мріяла про майбутнє.
А потім у двері постукало НКВД.
Молоду львівську студентку звинуватили у зв’язках з українським підпіллям і кинули до тюрми на Лонцького. На допитах її катували настільки жорстоко, що дротяною нагайкою перебили хребет. Після цього Ірина на все життя залишилася інвалідом.
Їй було лише 19 років.
Потім — 10 років таборів.
БАМ. Лісоповали. Холод. Голод.
На роботі їй зламало руку камінням, почалося зараження крові. Але навіть після цього інвалідність їй не дали.
радянська система знищувала не лише її.
Батько помер після арешту.
Мати й сестра загинули у Сибіру.
Брата теж відправили у заслання.
Після таборів було ще 13 років заслання.
Через страшні травми Ірина майже не могла ходити. У Ленінграді їй провели восьмигодинну операцію: лікарі вставили в хребет кістку з ноги, щоб вона могла рухатися. Півтора року — у гіпсі.
І навіть після цього вона не здалася.
Закінчила курси медсестер. Працювала. Писала вірші. Вишивала.
А коли повернулася в Україну — знову почала допомагати політв’язням.
За це її арештували вдруге.
Ще 6 років мордовських таборів.
І ще 5 років заслання.
У таборах Ірина Сеник оголошувала голодування, підтримувала Василя Стуса, писала звернення про репресії в срср і навчала інших жінок вишивати.
Загалом у таборах і засланнях вона провела 34 роки життя.
Тридцять чотири.
Але вона дочекалася незалежної України.
Писала книжки. Створювала вишивки. Допомагала людям. Усміхалася. І навіть після всього пережитого не втратила любові до життя.
Ірина Сеник прожила 83 роки.
У США її визнали однією зі 100 героїнь світу.