Как долго вы принимали Атаракс, в каких дозах ,и какие улучшения были ?

Я сдохла

Год принимала. Вначале пол таблетки утром и вечером, потом таблетка на ночь. После года ситуативно.
Так врач прописывал вместе с АД.

Каждый день Атаракс пили ?

Да

Оо.
Я сьогодні ходила до терапевта, захворіла.
І не знаб з чого випливло, но мова щайшла про мій «стан». Лікар мене опитала (2 тести: на тривогу і на депресію), покивала що типу «ого», і прописала два препарати, один з них Атаракс, це протитривожне. І диугий - я таке не виговарюю, - антидеприсант.
Можете мені розказати що там до чого, до чого готуватися, що буде? Я боюся цих всих пігулок для людей із «розладами»😬😬😬 і приймати я якось боюся.
Мені якщо можна всю історію. Чи терапевт сама призначила; чи навпаки ви були в сихотерапевта (бо мені сказали сходити). А як я схожу, я навіть не знаю хто це і чим він від психіатра відрізняється

Мне прописал психиатр, пришла к ней с сильной тревожностью, плаксивостью на ровном месте (рыдала у нее весь прием навзрыд), боязнью выйти на улицу, боязнью смерти близких и т.д. Мне сначала прописали Эсциталопрам и Гидазепам на 10 дней как прикрытие. После я сменила Гидазепам на Атаракс на год. Пытались его убирать, но лёгкая тревожность возвращалась. У меня тревожное расстройство с невротичным чем-то там, не помню вторую часть диагноза.
Чего ожидать- первую неделю Мне было тяжеловато, я была сонной, отрешенной, лежала весь день, как овощ, короче. А после я прям ожила, офигела как это жить без тревоги. К психотерапевту я тоже ходила, психиатр сама рекомендовала пройти терапию помимо таблеток.

Эффект был отличный только один месяц по 1таблетке - через месяц полная толерантность пыталась увеличивать дозу бесполезно обидно.
Но это и в инструкции написано и невролог говорила что он перестает действовать.
пришлось перейти на другое

А я нічєрта в цьому не шарю, психхворою я себе не визнаю. Бо пояснюю чого:
1) я дратуюся щодня, бо
- дитина вредна, повільно їсть, в садок спішим, вона ледве ворушиться; вдяглися вийшли - пісять хоче. Або вийшли - дубаріна, нада вертатися перевдягтися; або ще щось; початок дня так собі.
- ну і чоловік. Це взагалі. Я припустимо ж лежве ворушуся, бо «стан» цей (апатія, пофігізм на срач, неможливість стати до справ…), але за години дві до забора дитини і його приїзду з роб - я встаю і віхрєм «розмазую бруд» і закидаю розкидані речі і кудись. Ну і вечерю. А він прийде, вздохне що я «горшок не вилила». Візьми вилий! Ти там знаєш, дитина ще вранці попісяла чи це щойно. Ну і по дитині через жопу все робить, і все самій доводиться. Я його сварю, дратуюся звісно.
- ну і «стан» приписую що просто декрет, обстріли, сон через раз, відсутність моря, спокою, розваг (бо я ж нічого не хочу, їхати кудись);

Нашо мені сеціаліст, якщо я і сама бачу все. Я напружена, не відновлююся роками. Звідки взятися має сила, енергійність, лібідо тощо. Все ж очевидно🤷‍♀️

І я сумніваюся..я думала меея валеріану, магній призначать..ну гліцесед максимум.
А тут…😬😬😬😬😬😬 я боюся.

Я не плаксива. Я псіхована. Я відповідаю різко, візжащим таким тоном. Обідчива. Таке щось. Люди дратують. От бісить коли залітаєш в магазин швидко щось купити, а людей тьма, і вони - бооооже: повільні, повзуть із тими своїми тєлежками, не пройти не проїхать; і дратує нова мода на оцю ввічливість..заходиш в під‘їзд, і починається: добрий вечір; добрий вечір; гарного вам дня; тихої і спокійної вам ночі. Бла бла. Коротше поки з’їхав в ліфті, скупився і вернувся, - ще роздратувався. І оце в копілочку кап кап кап, і в 18 вечора вже мігєра.