Все, что движется, — противник

«Коли йому сказали, що нас у 225-й везуть, він став в автобусі на коліна, почав ридати. Просив викликати ДБР, посадити його на 15 років, тільки не туди». Інші його заспокоювали, мовляв, «будь мужиком». А він каже: «Ти, закрий рот, ти не знаєш, що там твориться, там ґвалтують людей палицею». Я сам такого не бачив. Але теж почав переживати».
Історія служби Романа в ’225’, або історія всесвітньої демотивації новобранців і військових.
►►►►►►►►►►►►►►►►►
Роман мобілізувався до ЗСУ влітку минулого року, попри те що мав відстрочку через догляд за важкохворою матір’ю. Пройшов БЗВП у Німеччині. З розподільчого пункту потрапив у 225-й ОШП.
Рекрут морпіхів показав йому знак ’гаплик’, коли 225 вигризли у їхньої бригади Романа. Вмовляли тікати, коли дізнались куди розподілили — кухарі на розподільчому.
Це його подавило.
Але він, як дехто робив, не втік.
Восени 2025-го після тижневого злагодження на базі полку військового направили в Запорізьку область. Сирський екстрено перекинув туди полк, щоб стабілізувати ситуацію в районі Гуляйполя.
За кілька тижнів група Романа відбила кілька штурмів. Його поранили в руку. Двох інших побратимів теж поранили. Попри це, по дорозі на евакуацію вони ще й полоненого взяли.

Роман поїхав лікуватися, а його мати отримала грамоту за хоробрість сина від тодішнього очільника управління штурмових підрозділів Валентина Манька.
Доліковувався Роман у лікарні за місцем проживання. Звідти виписали з висновком про «поліпшення стану», а не про «одужання». Каже, що недолікували — оніміння і біль у руці залишилися.
У частині вимагали негайно повертатися на Схід, але він не поїхав, безуспішно добиваючись направлення на реабілітацію і виплати «бойових». Через два тижні після виписки з лікарні його затримала ВСП (військова служба правопорядку) за самовільне залишення частини (СЗЧ) і почала етапувати на Схід.
«Я сказав, що не відмовляюся служити у своїй бригаді, я відмовляюся бути СЗЧшником і безплатним воїном», — розповідає Роман.
Його повезли в 225-й.
Спочатку їх привезли в місце збору в Харкові. У підвалі, розрахованому на 20 осіб, перебувало близько 40: ні сісти, ні лягти, ні туалету. Все в пакети.
«З нами жінка воєнна, розумієте? Навіть у тюрмі це все окремо», — обурюється Роман.
Того самого дня ввечері їх забрали на основну базу полку на Сході, де тренують новобранців і відбувається злагодження.
З розмов із військовими підрозділу відомо, що територія там обгороджена колючим дротом, навколо стоять пости охорони із собаками. Якщо хтось тікає, шукати його вирушають групи «внутрішньої безпеки» або «швидкого реагування» на квадроциклах і з собаками.
Телефонів у вільному доступі в бійців немає. Умови за описами приблизно такі, як на полігоні «Скелі».
На цій базі Романа та ще кількох СЗЧшників змусили написати заяви про те, що «їм не відомо, що у 225-му відбирають банківські картки, гроші й телефони». Насправді щонайменше телефони відбирають.
Потім знову одягли наручники. Він зауважує, що коли попросив конвоїра бути обережнішим із хворою рукою, той більше притиснув рану.

На території бази Романа помістили в «яму». Це умовна назва закритого приміщення, де утримували бійців, які провинилися. Іноді це фізично яма з кліткою, іноді підвал.
Такі місця, за інформацією авторки розслідування, є й на інших локаціях полку в Сумській та Запорізькій областях. Про це говорять й інші військові та їхні родичі.
Водночас командир 225-го ОШП заперечує наявність «ям» на базах полку.
«Яма», до якої потрапили Роман і ще один військовий, була брудною кімнатою із залишками випорожнень. Їх привезли ввечері, а наступного дня всіх, хто там сидів, жорстоко побили.
🗨️ «Відчиняються двері, і троє здорових мужиків у масках залітають. Того, що був зі мною, взяли першим. Одягли наручники позаду, мішок на голову і повезли в ліс. Ми чули, як він кричав. Його привели побитого, забрали іншого. Мене вивели третім: мішок на голову, руки за спиною», — згадує Роман.
Він каже, що допускає покарання за провини: і навіть якщо бʼють. Але це було більше, ніж просто побиття:
🗨️ «У них берці, вони мене лежачого ногами били, піднімали, я падав, знову побили. У мене ноги були такі “вбиті”, що я реально не міг ходити».
Після цього Романа і ще двох із його «ями» повезли на фронт на Запоріжжі, де стоїть підрозділ.
Хоча Роман ніколи не мав судимостей, після СЗЧ його оформили саме б батальйон «Шквал» 225-го ОШП. Так, за інформацією авторки, у цьому підрозділі вчиняють зі «штрафниками».
Роман розповідає, що на Запоріжжі ці командири ще раз жорстоко побили інших вісьмох людей, які мали заходити на позиції. Їм казали, що це було за вихід із позицій без наказу.

«Там були такі дерев’яні бруси, і так ними били, що зламали той брус людині на голові. Це ж вони вже були побиті раніше, з такими синіми обличчями стояли»,— розповідає Роман.
Роман казав командирам, що не розуміє, чому раптом став «ворогом». Обурювався, що зі своїми вони поводилися суворіше, ніж група Романа з російськими полоненими (взятими під час його попереднього виходу).
Перед нічним виходом на позиції на південь від Гуляйполя побитим дали знеболювальні. За словами Романа, вони не допомагали.
Потім їх екіпірували і відправили «на нуль».
Машину почали обстрілювати одразу на точці вивантаження.
Барон, якому, за словами Романа, зламали об голову дерев’яний брус, і ще один військовий підірвалися, ступивши кілька кроків. Барон загинув на місці. Другий дістав поранення, його забрала «броня».
Решта пішла в бік позицій, хоча після побоїв це було важко:
🗨️ «У мене ноги настільки були відбиті, що я не міг переступати (через єгозу. — Авт.). А провідник із позивним Лютий ззаду кричав: “Давайте, рухайтеся, бо в мене наказ розстріляти, хто не буде йти”».
Загалом за час заходу на позиції Роман тричі чув погрози вбивством — і від провідника, і в рацію. Позивних тих, хто їх озвучував із командного пункту, він не знає:

«Од того командування, крім мату і крім погроз, не було чути нічого. Вони заганяли людину так, у стопор її ставили… “Ти, голова, п*дар, якщо ти не дійдеш, то ми тебе самі за.....”».
Ці погрози лунали в рацію на адресу командира їхньої групи з позивним Боксер, допоки він виходив на звʼязок із КСП, щоб допомагали з орієнтуванням.
Після обстрілу за пів кілометра до позицій у групі вже було четверо загиблих, решта, зокрема й Роман, поранені.
🗨️ «Якби мене так не били, я, може, й не дістав би тих поранень, переступив би там, де треба. А якби не були побиті ті люди, вони, може, жили б. Ми йшли десь неакуратно, вони підганяли», — згадує він той вихід.
Коли командування дозволило залишкам групи відходити, він залишився в окопі з пораненим побратимом, який не міг ходити, щоб дочекатися евакуації. Пізніше до них приєднався ще один поранений із наступної групи, розбитої на тому самому маршруті. У тому окопі поміж трупів росіян вони провели тиждень.
«Суміжники нас напоїли і нагодували чим мали. У них ще було двоє російських полонених. Що ми їли, те й вони їли. Я ще кажу: “Хлопці, з вами так поводяться, що зі мною і наші так не поводилися».

Суміжники, каже Роман, були шоковані тим, що свої так їх побили. Роман просив про евакуацію саме бригадою суміжників, бо «боявся повтору цього безпрєдєла. Залишив собі одну гранату. Чесно кажучи, якби такий безпрєдєл ще раз, як вони робили там… я не знаю, чим би воно все закінчилося».
Але в еваку суміжників їм забракло місця, тож бійці 225-го полку виходили самі, майже через місяць після заходу. Загалом пройшли 20 кілометрів.
Здоровіші несли неходячого. Пізніше в лікарні йому ампутували ноги. На точці евакуації їх чекав броньовик «Козак».
🗨️ «Нас на камеру всіх зняли, у кого які поранення. Я мусив зняти штани, щоб показати, що в мене нога розірвана. Так кожен робив», — каже Роман.
Потім їх усіх забрали швидкі й повезли до лікарні.
Таким чином, каже Роман, саме командування полку (а не медики, як скрізь) визначає, кого евакуювати, а хто може продовжувати бій.
Роман також розповів, що в батальйоні «Шквал» недбало ставилися до евакуації поранених:
🗨️ «Коли наш підрозділ ініціював евакуацію, вони казали, що ми занадто піклуємося про людей».
Напередодні виписки з лікарні Роман дізнався, що за ним приїдуть із підрозділу, щоб забрати назад. Він злякався, що його знову жорстоко битимуть, тому втік із лікарні й більш як три місяці перебуває в СЗЧ.

Вчора Ф16 збила наш гелікоптер.

шось тут русньою воняє