Не можу забути хлопця, з яким навіть не познайомилась.

Нещодавно ми з подругою вирішили піти на дискотеку в селі, де взагалі нікого не знали, а тим більше ніхто не знав нас. Якщо уникати подробиць і говорити коротко — на початку ’забави’ я помітила симпатичного хлопця. Просто пройшлася поглядом по компанії, яка була в клубі, і побачила хлопця, приблизно мого віку. Він чимось зачепив мою увагу. Не знаю чим. Далі я побачила, що він теж дивиться на мене, але не звернула на це уваги. А через пʼятнадцять хвилин зрозуміла, що він дивиться на мене так само, як я на нього. Чому я кидала погляди в його бік? Напевно з цікавості чи він теж дивиться. Це було дивне відчуття. Отже, цілий вечір ми так переглядались. Не кожну секунду, ні. А саме так інколи, наче випадково, але я б сказала, що це було часто. Подруга теж це помітила. Каже: ’Ти бачила? Він так дивився на тебе!’. Чесно, було приємно це чути, але я не знаю які в мене тоді були відчуття. Через годину я якось втнула в їхнє коло. В коло компанії того хлопця. І ми на випадково стояли разом. Постійно стикались ліктями і я помічала, як на мене дивились, швидше за все, його знайомі чи подруги. Здивовано і навіть високомірно. Я помічала, що він часто шептався зі своїм другом, це було видно. Музика закінчилась і включилась інша. Повільний танець. І знову ВИПАДКОВО вийшло так, що я сіла на крісло біля його друга. Біля мене ще сиділа моя подруга, а сам той хлопець через пару крісел від подруги. І знову чорт мене дьоргнув глянути на нього. Поки всі інші вже танцювали, я побачила, як він усміхнувся своєму другу і встав з крісла. І бачу як він прямує прямо до мене! Тож, він протягнув мені руку, запрошуючи на повільний танець. Я, звісно, не відмовила. Ми потанцювали і розійшлися без «будь здоров». Просто, як німі люди. Він ні не спитав як мене звати, ні не попросив інстаграм. Або хочаб міг покликати на вулицю подалі від шуму! Так, я розумію, я теж могла це зробити, але ініціатива на танець була його. І так, я знаю, що я не можу стверджувати, що він хотів продовження. Може він взагалі поспорив?
Хоча на це взагалі не схоже. Так от, залишок вечору хлопець з його компанії два рази піднімав мене, щоб я стала в танцювальне коло їх компанії. Я і він бачились вперше! Може він бачив як ми танцюємо і вирішив, що ми знайомі? Він буквально брав мене за руку і заставляв стати до них. Я не відмовлялась. І звичайно весь цей час той хлопець теж дивився на мене. Вже навіть більше, ніж на початку. А все закінчилось, навіть не почавшись. Музика затихла, клуб закрився, всі вийшли на вулицю. Була ніч і розгледіти його було вже не так легко, але я це зробила. Він стояв неподалік від мене і моєї подруги разом зі своєю компанію. Стояв, розмовляв і курив. Я подумала: ’І це все?’. І, так, це було все. Через десять хвилин нас забрало таксі.
Звучить, як випадковий швидкоплинний контакт про який я б, по ідеї, мала забути через кілька днів. Проте, на мене це все занадто сильно вплинуло. Це було два тижні тому, а я до сих пір кожен день думаю, фантазую, а що було б якби ми познайомились… Я розумію, що я вже просто розганяю це в себе в голові, але викинути не можу. Пам’ятаю кожен погляд і дотик. Кожну рису його обличчя. І не знаю, як цього позбутись.
Доречі, я знаю, що він якраз живе в тому селі, де була дискотека. І мені навіть казали з якої він родини. Але що мені з того?
Як його забути? Чому ці двогодинні переглядки так сильно запамʼятались? Це якась коротка ейфорія, яка засіла в мене в голові? Хто може дати відповідь хоч на одне запитання?