Життя на мінімальну зарплату. Фінішна пряма

23, 24,25, 26 дні експерименту життя на мінімальну зарплату. Витрачаю не більше 40 гривень на день, включно з проїздом, дрібними побутовими речами, харчуванням кота, їжею для мене і оплатою комунальних…

В кота нежить, голосно чхає кожних дві хвилини, тре носа, сльозяться очі. Вночі читаю про подібні симптоми, розумію, що в нього, мабуть, запалення слизової носа. Дивлюсь у свою аптечку і лікую тим, що є. Якщо не допоможе, доведеться везти до ветеринара, це обійдеться в нічогеньку суму, але здоров’я кота важливіше, ніж експерименти. Тому подумки прощаюсь із думкою прожити місяць на мінімальну зарплату.

Думаю, що якби я везла кота до ветлікаря, то тільки таксі обійшлось би в кругленьку суму, не кажучи про саме лікування. Вкотре переконуюсь, що людина, яка отримує мінімалку, не зможе прогодувати та полікувати домашню тваринку. Якщо припустити, що кіт навіть буде їсти те, що й людина, то зараз навіть нормальний антиблошиний нашийник коштує 30-50 гривень. Найпростіший корм в ближчому магазині – 7.50 за стограмову пачечку мокрого…
Коту, на щастя, стає ліпше, він дуже живучий здоров’як, отже, експеримент продовжується.

В четвер вже звично витрачаю 3 гривні на проїзд. Вранці їм попередньо зварений суп. В обід роблю бутерброд з попередньо купленого хліба і залишків сиру, який приносила мама.

Ввечері купую лампочку за 6 гривень. Знову їм суп.

Витрачаю 9 гривень, решту залишаю на завтра – збираємось святкувати Міжнародний день театру з колегами по сцені, треба буде кілька гривень здати на канапки. Купити бодай символічний подарунок режисеру – вже не виходить.

У п’ятницю зранку – вибираю за три картоплини з супу, більше не хочеться, набридло – страшне. Ще, здається, я підхопила котову вірусяку, а, можливо, це через те, що промерзла, катаючись на ровері, – на роботі безкінечно пчихаю, трохи крутить кістки. Хворіти мені також не дозволено. На обід грошей особливо нема, бо маю купити їсти коту і піти на невеличку зустріч до колег-театралів. Купую пачку горішків, щоби перекусити. Виявилось, що горішки коштують 9.50. Я в шоці, розумію, що краще було купити пачку каші, думала, що вони вартують десь з 4-5 гривень.

Горішками не наїдаюсь, але більше нічого купити не можу. Знаходжу позавчорашній хліб і з’їдаю шматок. Потім виявляю кілька пряників, ура, бонус. До вечора їсти не захочу.

Після роботи купую коту їжі на 26 гривень. Мокрий корм, до речі, вимішую йому з манкою. Так йому ситніше, а мені дешевше.

З колегами по театру закуповуємось, щоби щось покласти на стіл, здаємось по 20 гривень. Хтось приніс домашнє вино, хтось гриби, хтось солодощі. Вечеряю там. Отже, якщо враховувати вчора зекономлені гроші, мені лишається 10 гривень. Відкладаю їх на комунальні.

В суботу – купа планів, які непомітно руйнуються. Тренінг відміняється. Зранку з котом на пару їм трохи манки. Йду на майтер-клас із акварельного живопису, віддаю за нього 25 гривень. Гроші йдуть на компенсацію витрат, печиво, каву. На тренінгу – маса задоволення і печенько з кавою. Збираються творчі люди, які знаються на рукоділлі, розказують і показують цікаве, мені сверблять ручки, щоби вже купити все необхідне. Після тренінгу планувала зустріч, але майстер-клас затягнувся, тому зустріч перенеслась. Частково – добре, бо якщо врахувати витрачені на проїзд гроші, в мене лишилось на все 12 гривень. У кафешці я б навіть кави не купила, ну і залишилась би без вечер
2015-03-28_18-20-38_498

Після майстер-класу дехто йде в кафе, запрошують приєднуватись, втім, я відмовляюсь, мої гроші вже фактично витрачені.

На 12 гривень залишку купую картоплі. Домовляємось з хлопцем, що я роблю на двох пюре, а він – грибну підливку.

В неділю доїдаю вчорашнє пюре. До вечора – страшенно хочеться їсти. Треба йти на закупи. У кота закінчився корм, зоомагазин в центрі, де я купую йому їжу по 4.30 за пачку – закритий, в магазині біля мого будинку Кітікат по 7.50. Треба до завтра хоча б три пачки. Це космічно дорого, але вибору нема. Правда, в магазині виявляється, є залишки Фріскасу по 6 гривень, беру три пачки його. І також, нарешті, купую цукор за 14 гривень. Залишається 8 гривень. Не купую нічого, бо що я на тих 8 гривень візьму… На вечерю досмажую попередньо куплену картоплю.

Картопля направду набридла, навіть такому колорадському жуку, як я, але вибір невеликий. Їм.

Ще кілька днів і мій експеримент закінчиться.