Чому, коли пропонуєш роботу тим, хто її просить, вони кривлять носом?

В кінці листопада знайшла чудову можливість заробляти вдома. Не витрачаючи багато часу, коли є вільні хвилинки, бо знаходжусь в декреті з 2 дітьми. багато читаю прохань про роботу, а коли доходить до діла, то кривлять носом і пишуть, що зарплата мізер. Мінімальна зарплата 1318 грн. це 40 годин роботи на тиждень. з цієї суми відніміть податки, витрати на проїзд, харчування, інколи не дружелюбне начальство, постійні стреси... я пропоную роботу, де за годину реально заробити 11 грн. 40 годин на тиждень це 440 грн, 4 тижні на місяць це 1760 грн. і людині, що хоче працювати, цього мало. розумію, що хочеться отримувати 5000 грн, 10000 грн, але половина країни сидить на мінімалці. я трачу на роботу мало. 2-3 години на день, заробляю 30 грн, вважаю це гарним заробітком, бо наді мною ніхто не стоїть, є час-працюю, треба з дітьми погуляти-пішла. погана погода не страшна-сиджу в дома, не добираюсь на роботу маршрутками... і так можна продовжувати до безкінечності... для себе зробила висновок: хто хоче-шукає можливість, не хоче-шукає причину.