Не знаю що робити. Я просто у відчаї. Причиною часті дитячі болячки.

Напевно я зламалась або близька до цього. Причиною часті дитячі болячки. Живу в такому режимі вже 3 роки, відколи старший пішов до садка та народилась молодша. Ми практично не вилазимо. Закінчується одне, починається інше, або одне тягне за собою інше. Безкінечні ліки, лікарні, лікарі, швидкі.
В мене було багато планів, коли діти підуть в садок. Робота, курси, власний бізнес, просто жити та отримувати задоволення від життя. Натомість сиджу вдома приклеєна до дітей. Про роботу годі мріяти, перспектив нуль. Зараз дуже рідко бачусь з друзями, за 2 останні місяці з дому практично не вилажу, лише за покупками, погуляти з дітьми, коли вони не в садку, дрібні справи, посилки відправити, відвести старшого на гурток, забрати з садка. Напевно скоро залишусь без друзів взагалі.
На фоні цього всього стрімко псуються відносини з чоловіком. Я з одної сторони його розумію, він також від цього всього втомився . Але й я втомилась. А він винить мене в тому, що вони хворіють, що я неправильно лікую, загодовую ліками і т. д.
Відволіктись, сходити кудись вдвох ми вже давно не можемо. Кожні вихідні у нас плани летять псу під хвіст через чергову болячку.
Я з тих нервів та переживань вже страшна стала , як атомна війна і морально виснажена, кожен пчих викликає паніку та стах.
Вихід знайти не можу поки що. Забрати з садка, обох, це означає вже з кінцями. Я і так старшого забирала на рік (середня група) , а молодшу тільки з осені влаштувала. Забрати до шкільного віку, це означає повністю поставити на собі хрест, жити повністю на утриманні чоловіка та надіятись, що він не підкладе мені колись свиню. Знову ж таки, якщо заберу їх, це не дасть жодної гарантії, що не будуть заражатись на гуртках. Туди ще більше водять хворих дітей ніж в садок, бачила особисто.
От такі справи.
Може хтось щось порадить, чи дасть хорошого копняка.