Доброго всем времени суток! Девочки, помогите пожалуйста, может кто знает красивые стихи про маму на украинском языке, хочется такой чтоб аж мурашки бежали. Нам нужно на конкурс. Большое Всем Спасибо!
30
0
ДУЖЕ ЛЮБЛЮ
Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму
І щічки погладжу.
Ти знаєш, матусю,
Як дуже тебе я люблю!
І ти мене любиш, хоч я неслухняна,
Частенько і шкоду роблю.
Та ти все пробачиш, мене поцілуєш,
І я тебе дуже люблю!
К. Перелісна
Моя такой рассказывала, я так плакала
Ну или выбирайте
Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму
І щічки погладжу.
Ти знаєш, матусю,
Як дуже тебе я люблю!
І ти мене любиш, хоч я неслухняна,
Частенько і шкоду роблю.
Та ти все пробачиш, мене поцілуєш,
І я тебе дуже люблю!
К. Перелісна
Моя такой рассказывала, я так плакала
Ну или выбирайте
Як в гніздечку пташка пташенят голубить,
так і кожна мама діток ніжно любить.
Полетять з гніздечка діти-пташенята,
та завжди матуся буде їх чекати.
Пригорне до серця теплими руками.
дітям і дорослим добре біля мами.
так і кожна мама діток ніжно любить.
Полетять з гніздечка діти-пташенята,
та завжди матуся буде їх чекати.
Пригорне до серця теплими руками.
дітям і дорослим добре біля мами.
Ответ дляmarytana
ДУЖЕ ЛЮБЛЮ
Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму
І щічки погладжу.
Ти знаєш, матусю,
Як дуже тебе я люблю!
І ти мене любиш, хоч я неслухняна,
Частенько і шкоду роблю.
Та ти все пробачиш, мене поцілуєш,
І я тебе дуже люблю!
К. Перелісна
Моя такой рассказывала, я так плакала
Ну или выбирайте
Матусю, дай ручки твої поцілую,
За шийку тебе обійму
І щічки погладжу.
Ти знаєш, матусю,
Як дуже тебе я люблю!
І ти мене любиш, хоч я неслухняна,
Частенько і шкоду роблю.
Та ти все пробачиш, мене поцілуєш,
І я тебе дуже люблю!
К. Перелісна
Моя такой рассказывала, я так плакала
Ну или выбирайте
Спасибо большое!
я обожаю этот. автор Борис Олiйник
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.
- Куди ж це Ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.
- Куди ж Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, дітки... А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без Вас ми?... Та що ж ви намислили, мамо?
- А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю Вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Махнула рукою - злетіли увись рушники.
— Лишайтесь щасливі... - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.
- Куди ж це Ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.
- Куди ж Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, дітки... А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без Вас ми?... Та що ж ви намислили, мамо?
- А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю Вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Махнула рукою - злетіли увись рушники.
— Лишайтесь щасливі... - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
Мама. Уквітчана росами...
Мама. Увінчана ливнями...
Мамо, ти - сонце між грозами,
Мамо, ти - зіронька дивная.
Мама. З пшеничним волоссям...
Мама. З очами лісними ...
Руки твої - колосся,
Втішно, спокійно з ними.
Мама. З душею бездонною...
Мама. Із серцем ангела...
Мамо, ти - неповторна.
Мамо, ти - бездоганна.
Мамо, пробачиш всі болі?
Мамо, пробачиш образи?
Мама. Найкращая в долі.
Мама... З думками-алмазами...
Мама. Постійно стомлена,
Мамо, моя соколице...
Мама. Роками надомлена...
Мамо, ти - ока зіниця.
Мамо, в словах моїх - вдячність,
Мамо, в словах твоїх - правда.
Мама. Порука обачності...
Мама. Єдина розрада...
А. Хиленко
Мама. Увінчана ливнями...
Мамо, ти - сонце між грозами,
Мамо, ти - зіронька дивная.
Мама. З пшеничним волоссям...
Мама. З очами лісними ...
Руки твої - колосся,
Втішно, спокійно з ними.
Мама. З душею бездонною...
Мама. Із серцем ангела...
Мамо, ти - неповторна.
Мамо, ти - бездоганна.
Мамо, пробачиш всі болі?
Мамо, пробачиш образи?
Мама. Найкращая в долі.
Мама... З думками-алмазами...
Мама. Постійно стомлена,
Мамо, моя соколице...
Мама. Роками надомлена...
Мамо, ти - ока зіниця.
Мамо, в словах моїх - вдячність,
Мамо, в словах твоїх - правда.
Мама. Порука обачності...
Мама. Єдина розрада...
А. Хиленко
Ми вдячні мамі кожен день,
Про неї безліч є пісень
Про неї завжди пам’ятаєм
І від біди оберігаєм.
Але ми маєм й тата свого!
Такого мужнього й святого
Про нього мусим пам’ятати
І ні на мить не забувати!
Він заслуговує поваги,
Любові, вдячності уваги,
Він заслуговує терпіння,
Обіймів, ласки, розуміння!
Бо тато любить нас так само,
Хоч не показує, як мама!
Різкий буває на слова,
Бо він у домі голова!
Він мусить бути сильним дуже,
Не підкорятись горю й тузі.
Але дітей своїх кохає,
Коли їм тяжко – він страждає!
Для нього доня – це перлинка,
Красуня, втіха, намистинка.
Яку він любить і плекає,
Від болю й сліз оберігає!
А син для нього це надія,
Опора, друг, дитяча мрія.
З ним ділить радість і журбу,
З ним йде вперед, у боротьбу!
Хоч тато сліз нам не покаже,
І що хвилюється не скаже…
Нам слід його оберігати,
І завжди ніжно обнімати!
Олена Лаганяк
Про неї безліч є пісень
Про неї завжди пам’ятаєм
І від біди оберігаєм.
Але ми маєм й тата свого!
Такого мужнього й святого
Про нього мусим пам’ятати
І ні на мить не забувати!
Він заслуговує поваги,
Любові, вдячності уваги,
Він заслуговує терпіння,
Обіймів, ласки, розуміння!
Бо тато любить нас так само,
Хоч не показує, як мама!
Різкий буває на слова,
Бо він у домі голова!
Він мусить бути сильним дуже,
Не підкорятись горю й тузі.
Але дітей своїх кохає,
Коли їм тяжко – він страждає!
Для нього доня – це перлинка,
Красуня, втіха, намистинка.
Яку він любить і плекає,
Від болю й сліз оберігає!
А син для нього це надія,
Опора, друг, дитяча мрія.
З ним ділить радість і журбу,
З ним йде вперед, у боротьбу!
Хоч тато сліз нам не покаже,
І що хвилюється не скаже…
Нам слід його оберігати,
І завжди ніжно обнімати!
Олена Лаганяк
он действительно такой... переворачивает душу. тоже всегда плачу, когда читаю.
кажется, его даже положили на музыку
еще у Симоненко Василия есть просто невероятный стих Про дiда (точное название не помню). тоже всегда слезы на глазах от него
кажется, его даже положили на музыку
еще у Симоненко Василия есть просто невероятный стих Про дiда (точное название не помню). тоже всегда слезы на глазах от него
МАМИНІ ОЧІ
Мамині очі – поля волошкові,
Сповнені ніжності, ласки, любові.
Мамині очі – глибини блакиті,
Ніжним ранковим серпанком сповиті.
Мамині очі, як зорі, сіяють,
Очі, що спокою й втоми не знають.
Опікують пильно вони з пелюшок,
Ведуть крутизною життєвих стежок.
Дитинство голублять, мов сонце у казці,
Леліють, купають в любові та ласці.
Навчають малечу робить перший крок,
До школи приводять на перший дзвінок.
Вони біля ліжечок кожну хвилину
В глибокому смутку за хвору дитину.
Всі болі спішать пригорнуть до грудей,
Відгонять тривоги від любих дітей.
З дітьми все гаразд – то радіють, сміються,
Спіткає біда – то слізьми обіллються
Й засмучений погляд звертають до Бога.
В молитві очей – і надія, й тривога.
Невдачі дітей – материнські невдачі.
Їх мамині очі в серцях наших бачать,
Журбу переймають від діток до себе,
В хресті співтерпінь відчувають потребу.
Мамині очі розгонять печалі,
Привітно стрічають з далекої далі.
А потім в сльозах до воріт проводжають
Своїх пташенят, що з гнізда відлітають.
І знову невтомно стоять на порозі,
Чекаючи нових візитів в тривозі.
Мамині очі від щастя радіють
І разом зі скронями з горя сивіють.
Тихі, заплакані, майже прозорі,
Згаслі, принишклі, як стомлені зорі.
Скільки ж ці очі ночей не доспали,
Скільки провин своїм дітям прощали!
Вони всюдисущі – ці мамині очі,
Навіть у снах нас голублять щоночі.
Навіть тоді, як не стане вже мами,
Очі ці з неба слідкують за нами.
Разом із сонцем тепло своє ллють,
Святу благодать на дітей своїх шлють…
Через віки, як видіння пророчі,
Ведуть по життю ніжні мамині очі...
Мамині очі – поля волошкові,
Сповнені ніжності, ласки, любові.
Мамині очі – глибини блакиті,
Ніжним ранковим серпанком сповиті.
Мамині очі, як зорі, сіяють,
Очі, що спокою й втоми не знають.
Опікують пильно вони з пелюшок,
Ведуть крутизною життєвих стежок.
Дитинство голублять, мов сонце у казці,
Леліють, купають в любові та ласці.
Навчають малечу робить перший крок,
До школи приводять на перший дзвінок.
Вони біля ліжечок кожну хвилину
В глибокому смутку за хвору дитину.
Всі болі спішать пригорнуть до грудей,
Відгонять тривоги від любих дітей.
З дітьми все гаразд – то радіють, сміються,
Спіткає біда – то слізьми обіллються
Й засмучений погляд звертають до Бога.
В молитві очей – і надія, й тривога.
Невдачі дітей – материнські невдачі.
Їх мамині очі в серцях наших бачать,
Журбу переймають від діток до себе,
В хресті співтерпінь відчувають потребу.
Мамині очі розгонять печалі,
Привітно стрічають з далекої далі.
А потім в сльозах до воріт проводжають
Своїх пташенят, що з гнізда відлітають.
І знову невтомно стоять на порозі,
Чекаючи нових візитів в тривозі.
Мамині очі від щастя радіють
І разом зі скронями з горя сивіють.
Тихі, заплакані, майже прозорі,
Згаслі, принишклі, як стомлені зорі.
Скільки ж ці очі ночей не доспали,
Скільки провин своїм дітям прощали!
Вони всюдисущі – ці мамині очі,
Навіть у снах нас голублять щоночі.
Навіть тоді, як не стане вже мами,
Очі ці з неба слідкують за нами.
Разом із сонцем тепло своє ллють,
Святу благодать на дітей своїх шлють…
Через віки, як видіння пророчі,
Ведуть по життю ніжні мамині очі...
автор, простите, что не по теме. не смогла удержаться
ДІД УМЕР
От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії, жалі?
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе?
Біль у душу мою закрадається вужем,
Відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.
ДІД УМЕР
От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії, жалі?
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе?
Біль у душу мою закрадається вужем,
Відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.
Ответ дляmarytana
Ой, девочки, такие стихи !!! А когда наши детки рассказывают , одни слезы!!!!! 
это да, такие слова!!!! боюсь чтоб моя доченька сама не расплакалась.
вспомнилось, как на последнем звонке в гимназии я по поручению класса посвятила стих нашему классному руководителю (я тогда любила стихи писать). а у нас руководитель был всего на пару лет старше нас, но очень строгий, юрист, все его боялись. так вот, стою я на сцене, читаю проникновенно (но в меру, я его недолюбливала) свой стих, и тут черт меня дернул на предпоследней строчке посмотреть на того, кому эти стихи, собственно, посвящались. глянула - а наш юрист плачет, как ребенок. я от неожиданности дар речи потеряла, еле выкрутилась. а потом мы еще танцевали вместе, так как в классе не хватало мальчиков))) хорошие были времена
спасибо,за стих,рыдаю:))) знаете,девочки,мой дедушка дожил до 99 лет в здравом уме и твердой памяти,прошел всю войну,дошел до Австрии и обратно,и вот когда пришло время покинуть нас,сказал - теперь я точно знаю,оттуда не возвращаются........
Моя когда рассказывала и протянула мне ручки.... все...рыдал весь зал и я рыдала, девочки, нужно дорожить такими моментами! Деточки так быстро взрослеют!!!
Богдан Гура
Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, —
Жде вона мене.
О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла
І кров’ю зацвіла.
Не плач, не плач, бо ти вже не одна,
Багато мальв насіяла війна.
Вони шепочуть для тебе восени:
«Засни, засни, засни, засни…»
У матерів є любі діти,
А у моєї — тільки квіти.
Самотні квіти під вікном,
Квіти під вікном
Заснули вже давно.
Як сонце зійде — вийди на поріг,
І люди схиляться тобі до ніг.
Пройдися полем — мальви буйних лук
Торкнуться твоїх рук.
Життя — як пісня, що не віддзвенить.
Я в мальві знов для тебе буду жить.
Якщо ж я ласку не встигла принести —
Прости, прости, прости, прости.
Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, —
Жде вона мене.
О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла
І кров’ю зацвіла.
Не плач, не плач, бо ти вже не одна,
Багато мальв насіяла війна.
Вони шепочуть для тебе восени:
«Засни, засни, засни, засни…»
У матерів є любі діти,
А у моєї — тільки квіти.
Самотні квіти під вікном,
Квіти під вікном
Заснули вже давно.
Як сонце зійде — вийди на поріг,
І люди схиляться тобі до ніг.
Пройдися полем — мальви буйних лук
Торкнуться твоїх рук.
Життя — як пісня, що не віддзвенить.
Я в мальві знов для тебе буду жить.
Якщо ж я ласку не встигла принести —
Прости, прости, прости, прости.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу