Ms. Похвала• 30 апреля 2019
Старший син, опускаються руки((
Не знаю як писати й з чого починати. У мене опускаються руки(( Зараз йому 18, перший курс. Весь час огризається, все йому не так. Друзів нема, мене тримає на відстані витягнутої руки. Для нього комфорт, що б його не чіпали і все. Зараз ходить, псіхує, бо попросила його про послугу, не суттєву, яка не вимагає значних зусиль. Ходить бубнить, чого б нам самим то не зробити. Я вже як мантру собі читаю настанову, що всі діти різні, і ось такий він є, треба сприймати все як є, але іноді так гірко((( я розумію , що гени мої і виховання моє.... що мені робити?
53
0
Забейте. Помогайте, если надо и надейтесь, что когда-нибудь оценит важность и нужность родителей. Моему тоже 18 в этом году. Последние года 4 тяжело. Утешаю себя - вредных привычек нет, и хорошо.
Але ж болить(( хоча й виходу іншого нема. Чим більше я намагаюся знайти підхід до нього, тим більше він дратується.
Не знаю... Тут много женщин писало о том, что нарожали детей от ХЗ кого и принесли в подоле мамам. Мамы восприняли нормально, заменили внукам отца - духовно и материально, за что дочки им благодарны. У вас сын, может быть тоже будет вам благодарен за то, что не достаете нравоучениями.....
У меня тоже у сына специфический характер. Все не так, все плохо, пессимист, как муж. Ничего и никогда делать не хочет. Двое детей, одинаковое воспитание, а отношение к жизни кардинально разное.
Та я на те й налаштовуюсь. Але постійні огризання й бурчання.... Чому? Я це не можу зрозуміти. Звісно, він завжди був не з простим характером, спочатку я чекала, що ось він , перехідний вік... але вже й подорослішав, а нічого не міняється. Мене вбиває його байдужість, от не чіпайте мене і все
Та я вже й не чіпаю його майже )) віддзеркалювати не хочу, вийде гірше. Я бачу лише один вихід - відпустити, але якось так гірко(( я д так люблю його. І не можу зрозуміти причину, чому так, де моя вина(
Я казала йому, що б не сталося, як би життя не обернулося я завжди любитиму тебе й допоможу в будь-якій ситуації. Мені гірко в даному випадку, що він емоційно мене не потребує ( так мені здається) . В нього є він, його внутрішній комфорт і все
РАССТОЯНИЕ И САМОСТОЯТЕЛЬНОСТЬ ВЫЛЕЧАТ СЫНА И ВАС заодно.
Чем меньше ожиданий, тем меньше страданий.
Моему сыну 19 лет, радуюсь, что жив и здоров)
Чем меньше ожиданий, тем меньше страданий.
Моему сыну 19 лет, радуюсь, что жив и здоров)
Я боюсь, що якщо я перестану проявляти ініціативу він стане одним з тих синів, що телефонують раз на півроку і бачаться з батьками раз на рік((
похоже на то, что у парня нет друзей, тусни интересной, секаса, он комплексует и психует, постоянно в напряжении. и вы просто попадаете под руку, вашей вины нет.
Ні. Й друга нема. Знайомі є, спілкується спокійно з багатьма , але нікому не телефонує і йому теж ніхто, поки він вдома. Навіть день народження не святкує, нікого не запрошує(
Він вчиться на першому курсі. В суботу ходить на під заробіток , але то так, дрібниці. Звісно, ми забезпечуємо
Я такая же, моей мамы было так много, что ее выход на работу был праздником. Так и вы, не даёте ему свободы. Мальчик вырос.
Да не переживайте вы так. Может это у него переходный возраст еще не прошел. Моего брата попустило где-то на 4 курсе. Виделись с ним раза два в неделю, не чаще и все-равно ссорились на пустом месте. Потом стала замечать, что отношения наладились сами-собой. Но понятно, что характер кардинально не поменяется.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу