Я знову з своєю тривожністтю. Обіцяю останній раз

Значить , гостював в нас мій син(20 років). ПоІхав до дому. Щасливо добрався вчора вечером, ранком після обстрілу відзвонився що все добре,

з моїм чоловіком вони домовлялися, що той фінансує покупку якогось крутого планшета , має купити у якогось друга його друга (35 тис), ще в обід син сказав, що виїзжає в Київ за ним , зустрінуться на КПІ ( ми в передмісті), :’тато гроші переказав мені’. Після цього якась тиша. Не бере телефон весь вечір. От тепер тривожуся. Білетів на жд немає, якщо треба їхати , то нічним автобусом завтра вечером ( вдень я маю справи по місцю).
Чи не Їхати? Дивне таке мовчання, вже б похвалився покупкою. А така тиша. Дзвонила раз 5 за день, не відповідає.. І в вайбері його немає.
Хвилююся. Завтра вдень, мабуть, буду дзвонити сусіду, щоб до нього сходив ...
Мені здається, що не вийшло купити, чи мого сина кинули на гроші...може ще якась фігня...щось пішло не так.

Де ця тривожність береться...