По слідам теми про вибір сина і те що взнали про одруження через пару років....

Я просто поражаюсь автору і таким як автор, є новонароджена внучка, а вона всерівно не приймає сина, шукає конфлікти, вигадує якийсь негатив, для яого псувати життя найріднішим людям, що в людей в головах і що ними керує?
Вкотре переконуюсь яка розумна жінка моя мамочка і як я дякую Богу за неї.
В нас були складні відносини, я дівина з не простим характером, завжди любила виклики і епатаж, я розумна, ерудована, в мене хороша пам‘ять, аналіз в мене золота медаль і червоний диплом, але за мою поведінку мама наслухалась в школі і інституті. В нас були конфлікти з вітчимом і на цьому фоні і з мамою. Через роки 3 після смерті вітчима я зустріла майбутнього чоловіка і він був темношкірий- я познайомила їх з мамою і такої реакції я не чекала, мама з СССРівським вихованням була в шоці, вона перестала розмовляти зі мною, спілкуватись взагалі, в приступах істерики вона кричала що хоче покінчити життя самогубством, кинутись під поїзд, одним словом це був жах.
І от місяця через три вона запросила сама нас на обід і її відношення було зовсім іншим.
На сьогодні всі бувші конфлікти з мамою в минулому, я не можу вам передати з якою глибокою повагою і люблв‘ю мій чоловік ставиться до моєї мами, він завжди їй поможе, завжди послухає , відкладе свої справи і приїде якщо їй потрібна допомога, навіть смаколики він купує завжди і нам і мамі, завжди їй відвезе те що вона любить, завжди запитає і допоможе їй з відпочинком, Європа, море і т.д.
Зробить у нас домашні справи ( в нас особняк) і поїде допоможе і їй в дворі. Не дай Боже я підвищу до мами тон - я вислухаю цілу лекцію про любов до батьків і повагу. Мама його обожнює не менше, теж завжди готує для нього те що він любить, завжди купить подарунок, зробить якусь приємність. Чесно, ми всі щасливі і наше життя змінилось.
От для чого сіяти в сім‘ї ненависть через власну дурість?