Воспитание 2.8 года. Как не ударить а объяснить?

И у меня такой был..... Плакать, как обычные дети, он не умел с рождения. У него был ОР! Сейчас ему почти 9 и он до сих пор такой громкий)))
Сцепить зубы и твердить своё как попугай. Всё.
Или переключать внимание. Но с моими это не удавалось никогда....
Терпеливо повторять. Всё.

Оре, виходьте з кімнати. Немає глядачів, немає спектаклю. Я в ранньому дитинстві так істерик позбулась старшого. Але по жопі получав з іншого приводу.

Отвлекать малыша, переключать внимание, менять обстановку:на улицу,к бабушке, к друзьям, в магазин
Чтото новенькое и уже истерики нету)

Плюс за терпеливо повторять.
Помогает, если все остальное не дейсивует.
Просто набраться терпения и не отвечать криком на крик.

І до якого віку такі хороводи водити? В автора дитині майже 3 а не рочок.

Так бежит за мной.

І до якого віку такі хороводи водити? В автора дитині майже 3 а не рочок.

Так бежит за мной.

Так он нуждается в вас, зачем вы его бросаете?

Как он орет мама дай руки, подхожу говорю иди возьму он сразу не хочу. Отхожу на шаг опять орет дай руки подхожу снова говорю иди возьму он опять не хочу и так пол часа. Я морально не выдерживаю уже

Ну я зі свою і в рочок і в 3- на вулицю і пізнавати світ!
Тепер на голову вища своїх однолітків, знає дуже багато
Спілкування з дитиною-це її розвиток
Але цим треба займатися.Серйозно займатися, а не реагувати лише на істерики.

У нас тоже так было просто период такой у него, мой тоже очень голосистый😬, я объясняла, потом отводила его в его комнату и говорила спокойно чтоб посидел подумал над своим поведением когда успокоится пускай выходит, двери не закрывала ему, он там кричал но вскоре сам успокаивался и выходил или как виноват, простите меня или же как нечего небыло, мой крикун ещё тот но я очень редко кричала на него, старалась больше говорить спокойно

Тоже такое пробовала, истерил до последнего и виноватым себя не чувствовал.

Мої великі вже, молодша школа.
В ті часи, коли були маленькі, не було моб.інтернету. соцмереж практично. Це не відволікало і тому дітьми займалась постійно. Старший в 2 роки всі букви знав. Казка перед сном щодня. Прогулянки щодня в будь яку погоду. Це своє дало. Але бешкетий був. З істериками його справилась в зародку. Але в нього інший хіт був. Іноді заходило і втікав від мене на вулиці. Не слухав просто. Раз це закінчилось плачевно. Втікав, пепебіг перед дядьком під ногами і дядько об нього зашпортався і на нього впав. Під 100кг. В сина пів лиця було здерто об асфальт. Або я вагітна з животом його ловила по вулиці. Лікувала це по дупі в тому числі. До трьох припинилось. Більше ніяких проблем як таких не мала з ними. Так, все в межах норми. Подружка виховувала вільних особистостей. В нас діти одного віку. Дикуси були завжди. Зараз більш-менш нормально, 10 та 8 років. Почала посилено виховувати, виправляти це все кілька років тому, бо реально була проблема. Навіть ніхто з ними в компанії на відпочинок їхати не хотів. А ще одну маю подружку, так там задниця повна. Абсолютна вседозволеність, відсутність виховання, призвела до того, що дитина не має жодних рамок. Взагалі. Жодної субрординації. Поводити себе не вміє ні вдома, ні в товаристві, в школі проблеми страшні поведінкові, істерики, хамить, матюкається. Хоч хлопчик розумний, не погано вчиться. В років 7 його зрозуміла що не справляється, почала бити, а результату немає.