Днём кажется что всё будет хорошо, а вечером внутренняя тревога , истерия ((( Как же надоели все ихние пустые переговоры .
Извините девочки , что то меня накрыло отчаяние.
Извините девочки , что то меня накрыло отчаяние.
26
0
Раньше я любила вечера, а сейчас утро. Но не раннее…. И сегодня подумала, что хорошо, что бабушки мои и дедушки не дожили до сегодняшних дней.
Тримаймося... справді вечір в хату і одразу страх і неспокій
Вони спеціально так роблять
Щоб втратили віру
Вони спеціально так роблять
Щоб втратили віру
Да, это точно. У меня дед прошел войну, был ранен и жил с осколком в ноге, а бабуля была малолетним узником концлагеря, угнана в германию из Киева.
Раньше я любила. Это сформированная привычка. Теперь 21 день как вы отвыкаете. 21 день формируются новые привычки: бояться, вскакивать при сиренах.
Та же фигня. Целый день вроде человек, после того как начинает темнеть, темнота ползет и по мне. И ещё не люблю время с 4:30 утра и до 6.00. Я просыпаюсь в 4 и иногда слышу, то что слышать не хочу. Хорошо что весна и день становится длиннее. Скорее бы тепло.
А я вчера вышла на огород, покопошилась в теплице (вспомнила, что нужно было сделать), и на минуту показалось, что это все был страшный сон! Вот действительно, ощущение сна. А потом вернулась в реальность. Сейчас рассаду нужно сеять, я так всегда жду весны из-за этого, осень люблю это все! А сейчас вообще нет желания, какое-то непонимание нужно ли это все (рассада, огород и т.д.), что будет завтра, послезавтра? И настроение тоже ’качели’. И ночью просыпаюсь по 100 раз и прислушиваюсь...
І мене сьогодні накрило. Вночі чути було вибухи з сусіднього міста.
Знов вечір і знов сирени
Працювати не можу, голова не варить, а треба
Хочу додому вже
Знов вечір і знов сирени
Працювати не можу, голова не варить, а треба
Хочу додому вже
А в мене свекор помер півроку тому. Дуже всі ми за ним горювали й досі. А сьогодні подумала, добре, що він цього не вже не бачить(
Сійте.. Ви шо!! Буде розсада рости і скоро висадите... Я 6-9 травня завжи огірочки сіяла і вірю, що в цьому році теж посію!
Мой папа тоже умер полгода назад. Он родился в Ставропольском крае и считал себя русским. Рада, что он не видит всего этого кошмара
Будем живы, буду сеять. Но как иногда накроет меня, что по ним чужие сапоги пройдут... И дело не в огурцах, а в жизнях.... Каждый день вспоминаю слова песни: ’вы полагаете все это будет носиться? - Я полагаю, что все это следует шить’ (простите, что рашеский фильм упомянула).
Cійте,
в мене дуже гарно зійшов гострий перечик, не багато , бо голандський гібрид, але вже буду доглядати. Я завжди помідори сіяла на 8 березня, теж псіхувала, що не буду, а глянула на насіння, два нові омріяні гібриди 20 насінинок, ну от треба їх в грунт вже. Завтра/ післязавтра помедитую над ними
в мене дуже гарно зійшов гострий перечик, не багато , бо голандський гібрид, але вже буду доглядати. Я завжди помідори сіяла на 8 березня, теж псіхувала, що не буду, а глянула на насіння, два нові омріяні гібриди 20 насінинок, ну от треба їх в грунт вже. Завтра/ післязавтра помедитую над ними
Ще я згадую історію про блокадний ленінград, як дівчинка маленька від голоду вже майже вмирала. Але в шпиталі був солдат, який зробив її з ганчірок ляльку, вугіллям намалював очі, губи. І дівчинка почала її обіймати, піклуватись про ляльку і вижила! Вона через неї трималась за життя!
Дивіться, мій будинок в зоні боєвих.. Всі будинки або розгромлені, або напів, або розграбовані... Мій наче ще стояв 11.. Зараз не знаю, але вірю шо стоїть і пофіг на те шо розграбували повністю...вимию, перефарбую стіни, все куплю і посію огірки на 6-9 травня! І поїду в сусідне село, вірю, шо мій любимий дедушка, в якого розсаду купувала.. живий і теплички його.. Блін.. (
А я живу надією про подорож в Мелітополь до джерела в с.Терпіння і на Хортицю, в графіку відпусток спеціально взяла цілий тиждень у червні (коли сезон черешень в Мелітополі). От я цим тримаюся.
Я хочу обійняти всіх друзів, які з 27 не виходять на зв язок і які з 13 на зв язок не виходять(((
Те саме.
Але в нас сьогодні з Чернігова хлопець зявився на звязку, дуже раді, а знайома дітьми з Харьківської десь в дорозі до родички в Італію, позавчора виїхали з окупованої території, дуже тримала за них кулачки .
З Херсонщини окупованої спілкуємося з нашими друзями (колись всього лиш таксист, потім сімями здружилися), на жаль не можемо допомогти їм продуктами.
Надіємося, віримо, знаємо, що все буде добре, д
Лиш цей рівень в грі треба пройти. Світ змінюється...
Але в нас сьогодні з Чернігова хлопець зявився на звязку, дуже раді, а знайома дітьми з Харьківської десь в дорозі до родички в Італію, позавчора виїхали з окупованої території, дуже тримала за них кулачки .
З Херсонщини окупованої спілкуємося з нашими друзями (колись всього лиш таксист, потім сімями здружилися), на жаль не можемо допомогти їм продуктами.
Надіємося, віримо, знаємо, що все буде добре, д
Лиш цей рівень в грі треба пройти. Світ змінюється...
В нас одна сім я в Ірпені, не виїхали і нема відомостей, 2 сім ї.. з 27 з Бородянського району.... Інших вивезла і вивезли.... А ще деякі виїхали, але не туди.. Де безопасно, а туди де получилось.. Кароче.. Приводів для панічних атак куча... Але моя неубіваєма надежда живе
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу