Вечно недо...• 26 мая 2022
Плачте з тими, хто плаче.
Сьогодні я в повній мірі зрозуміла цю фразу.
Працюю в соціальному захисті.
Сьогодні дали адресу переселенки, яка живе в школі, щоб піти їй допомогти чим потрібно, вивести прогулятись.
Відносно молода жінка після інсульту, майже нічого не говорила, не може.
Але з того, що я зрозуміла, вона втратила сина, якому було 27 років, сказала: "лікарська помилка".
Після пережитого потрапляє з інсультом в лікарню.
Тільки почала відновлюватись, як розпочалась війна.
Волонтери прямо з лікарні в харківській області евакуювали її з іншими пацієнтами.
Її будинок розбомблений.
Ми сиділи з нею годину на лавці біля школи, вона кілька разів починала гірко плакати.
Каже: "У меня никого не осталось".
Тепер готують документи поселити її в пансіонат (іншими словами дом престарілих).
Це просто біль, серце щемить. Плакала разом з нею.
Відчула свою повну безсилість щось змінити.
Прийшла з роботи, а заспокоїтись не можу, тому ділюсь з вами. Коли комусь розкажеш, то ніби легше стає.
Дякую тим, хто дочитав.
Пробачте за категорію, не хотіла писати відкрито, але і справді не дитяча тема
Працюю в соціальному захисті.
Сьогодні дали адресу переселенки, яка живе в школі, щоб піти їй допомогти чим потрібно, вивести прогулятись.
Відносно молода жінка після інсульту, майже нічого не говорила, не може.
Але з того, що я зрозуміла, вона втратила сина, якому було 27 років, сказала: "лікарська помилка".
Після пережитого потрапляє з інсультом в лікарню.
Тільки почала відновлюватись, як розпочалась війна.
Волонтери прямо з лікарні в харківській області евакуювали її з іншими пацієнтами.
Її будинок розбомблений.
Ми сиділи з нею годину на лавці біля школи, вона кілька разів починала гірко плакати.
Каже: "У меня никого не осталось".
Тепер готують документи поселити її в пансіонат (іншими словами дом престарілих).
Це просто біль, серце щемить. Плакала разом з нею.
Відчула свою повну безсилість щось змінити.
Прийшла з роботи, а заспокоїтись не можу, тому ділюсь з вами. Коли комусь розкажеш, то ніби легше стає.
Дякую тим, хто дочитав.
Пробачте за категорію, не хотіла писати відкрито, але і справді не дитяча тема
28
0
Автор, вам нужно стараться отстраняться от этого. Я пишу это не потому, что я черствая, а потому, что если вы будете каждый случай пропускать через себя, до добра это не приведет. Да, старайтесь помочь, но сильно не вовлекайтесь в чужие истории.
У меня есть пример женщины, которая работала в поликлинике и все истории пропускала через себя…
У меня есть пример женщины, которая работала в поликлинике и все истории пропускала через себя…
Это как врачи, психологи.. помогать, но не впускать в себя.. должна быть защита какая то... хотя со- пере- живание это очень редкое качество в наше время...
А ще дуже страшно за її долю подальшу. Дуже надіюсь що вона відновиться після інсульту, а потім що? Жити в пансіонаті не з медом, та й чи залишуть її там. А куди далі... що потім?
Боже поможи всім, хто потребує...
Боже поможи всім, хто потребує...
А я влаштувалась на роботу в дітячий лікувальний заклад. Скільки діток з перекрученими тілами, на візках. Дивно, але маленьких дітей мені не так шкода, як 18-ти річних. Здається, що у маленьких є шанс, що їх вилікують, а коли бачиш фактично мужиків у візках, виникає відчуття безнадії.
Нещодавно звернулися мама з бабусею - двоє хлопчиків з різницею 4 роки, і обидва важкі. Мама сама не справляється, постійно потрібна допомога, ну що за життя(
Нещодавно звернулися мама з бабусею - двоє хлопчиків з різницею 4 роки, і обидва важкі. Мама сама не справляється, постійно потрібна допомога, ну що за життя(
Дякую. Я знаю, працюю тут вже дуже давно. Скарги на біль в ногах, в спині тощо, я вже давно навчилась блокувати. Бо раніше і в мене боліло все, що у них.
Сьогодні просто був такий випадок, де не можеш стриматись, біль якийсь безнадійний чи що, а так хочеться допомогти.
Сьогодні просто був такий випадок, де не можеш стриматись, біль якийсь безнадійний чи що, а так хочеться допомогти.
Автор, вы молодец, у вас очень тяжелый труд.
Я вон недавно тоже сидела, слушала что дети на уроке в школе учителю рассказывают - рисовали что бы они выбрали в магазине подарков.
И плакала, потому что одна хочет мир для всех, другая бомбу на всю росию, третий чтоб раны быстро заживали (( современные реалии
Я вон недавно тоже сидела, слушала что дети на уроке в школе учителю рассказывают - рисовали что бы они выбрали в магазине подарков.
И плакала, потому что одна хочет мир для всех, другая бомбу на всю росию, третий чтоб раны быстро заживали (( современные реалии
А я вас просто обниму, если разрешите. Просто хочу разделить вашу боль.
Знаю об этих моментах. Дочь моя вообще в горячих точках, рассказывала о психологах, которые работают с изнасилованными. Она плакала. И я плакала.
Знаю об этих моментах. Дочь моя вообще в горячих точках, рассказывала о психологах, которые работают с изнасилованными. Она плакала. И я плакала.
Если бы вы сейчас попали в военный госпиталь , то это ... молодые парни без рук и ног ,есть и полностью без обеих рук и ног, очень много жутко искалеченных , что с ними будет ? А та женщина ещё не старая и дай Бог востановится . Очень много горя сейчас в нашей стране , очень .
Я вообще считаю , что нам нужна какая то сильная личность , которая создаст в стране организацию по типу Красного Креста , нужно обьединятся и помогать тем кому это необходимо.
Тоже работаю в этой сфере. Недавно ко мне приходила женщина, сын в 25 погиб на Азовстали. Тела его ещё она не видела и неизвестно когда увидит. Она хочет взять ребёнка под опеку и потом усыновить. Тоже сидела слушала ее. Она молодец сильная, наоборот хочет дать свои силы ребёнку и успеть вырастить. Притом что муж пошёл в ЗСУ.
Больно. Теряем свой генофонд, молодых ребят.
Больно. Теряем свой генофонд, молодых ребят.
Опять накрыло. Зашла, думала тема про другое. Мне подруга фотку прислала с радугой, типа ,,позитивно-солнечно-есть надежда,, Только она заграницей живёт уже лет 5. А мне даже ответить ей нечего, потому что, кроме боли нет ничего.
Вам треба працювати над своїми емоціями.
Якщо ви так сильно плескаєте емоціями, скоро буде вигорання. І тоді ви не зможете ні людям допомогти, ні собі дати раду.
Якщо ви так сильно плескаєте емоціями, скоро буде вигорання. І тоді ви не зможете ні людям допомогти, ні собі дати раду.
Дякую, що хвилюєтесь за мене, за ці роки вже бувало і вигорання і відновлення.
А потім після такої людини приходиш до діда, а йому то не з тією силою подзвонила, то нащо ручку дверну трогала і взагалі, чому прийшла пізніше ніж він думав, і злість розбирає, думаєш, діду, у тебе все гаразд, квартира своя в мирному місті, а ти до дрібниць чипляєшся… От така робота.
А потім після такої людини приходиш до діда, а йому то не з тією силою подзвонила, то нащо ручку дверну трогала і взагалі, чому прийшла пізніше ніж він думав, і злість розбирає, думаєш, діду, у тебе все гаразд, квартира своя в мирному місті, а ти до дрібниць чипляєшся… От така робота.
Знаєте, я не реабілітолог, я соціальний робітник, поправити постіль, допомогти помитись, вивести на прогулянку, таке подібне, ну і поговорити, що у нас називається «психологічна підтримка».
Я їй сьогодні казала, що як буде в пансіонаті, нехай просить реабілітолога, якщо там є, звичайно.
Я їй сьогодні казала, що як буде в пансіонаті, нехай просить реабілітолога, якщо там є, звичайно.
Такая же фигня - шлёт двоюродная сестра из Питера фотки природы(
Я в шоке с нее. Спрашивает как дела. Говорю - хуёво, война у нас
Через две недели звонит в день рождения моего сына - ржёт как лошадь, поздравляет, стишки читает. Положила трубку. Ну вот как так можно?
Я рыдаю, мне плохо, мне больно, а там веселье
Я в шоке с нее. Спрашивает как дела. Говорю - хуёво, война у нас
Через две недели звонит в день рождения моего сына - ржёт как лошадь, поздравляет, стишки читает. Положила трубку. Ну вот как так можно?
Я рыдаю, мне плохо, мне больно, а там веселье
Девочки,я медсестра. В молодости все пропускала через себя,глупая была. Потом тяжко совсем стало,сменила профессию. Сейчас в другой стране,вернулась в медицину. Работаю в реабилитации. Люди поднимаются на ноги,на душе легче становится. Сейчас работа приносит удовольствие.
Розумію вас, бо сама працюю ’витягувачем емоцій’ понад 10 років.
У соціальній сфері треба лишати мозок тверезим.
Люди охоче споживають співчуття, не знаючи міри. Не через свою ’поганість’, а тому що немає чітких меж.
Та й поняття ’особисті кордони’ у нашому суспільстві не набуло достатньої популярності. Старше покоління взагалі живе за своїми звичаями.
Йдеться не про те, щоб стати черствою, а про раціональне використання своїх ресурсів.
Можна співчувати, але не просотуватись чужим життям.
Можна надавати емоційну підтримку, але у здорових дозах.
У соціальній сфері треба лишати мозок тверезим.
Люди охоче споживають співчуття, не знаючи міри. Не через свою ’поганість’, а тому що немає чітких меж.
Та й поняття ’особисті кордони’ у нашому суспільстві не набуло достатньої популярності. Старше покоління взагалі живе за своїми звичаями.
Йдеться не про те, щоб стати черствою, а про раціональне використання своїх ресурсів.
Можна співчувати, але не просотуватись чужим життям.
Можна надавати емоційну підтримку, але у здорових дозах.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу