Кто то справился с потерей отца без АД?

час не лікує, він просто йде ,ми самі повині собі допомогти

С потерей матери справилась без таблеток вообще. Очень много работала и общалась. А время не лечит, да.

Не пила таких ліків,хоч було дуже важко і вже роки пройшли,ще не відійшла.Пару разів випила гідазепам,то така залежність,що злякалася,беру Магнерот,нейродоктор,мені нормально.А загружала себе роботою-трудотерапія і робота серед людей витягнула.

І думки не було про АД.... змирилась, скажемо так. Коли про нього думаю і досі сльози навертаються. Іноді так хочеться, щоб він був поруч. Але це нормальні бажання. Я розумію, що його вже немає з нами і не буде. Я люблю його і дякую за все. Хай спочиває з миром. І ви відпустіть

Якщо відчуваєте, що самостійно не можете впоратися з душевним болем, то варто звернутися до фахівця і пропити антидепресанти, нічого страшного в цьому немає.

Меня папа очень любил. Меньше всего на свете он хотел бы, что я пила всякую дрянь.

Я працюю то не можу на ліках сидіти, збивають увагу. А я бухгалтер. Живу як в коконі, от сьогодні прорвало. Мамі було 40 днів нещодавно..

Я с потерей новорождённого справилась. Правда пила каждый день поначалу.

Абсолютно нічого,в мене сусідка пила,нормально собі жила і працювала,з літа не п‘є,все нормально,як кому підходять,звісно.Вона пила маленьку дозу.

У кожного різний поріг психічної витривалості.
Ой, неправильно зрозуміла ваше повідомлення, перепрошую. Думала, що ви проти АД.

Недоношенным родился? В чем причина смерти?

Я ничего не принимала. Никто даже не выписывал мне антидепрессантов.
Хотя, наверное, они были б не лишние.
Время то лечит.
Но пока оно прошло, я заработала хроническую болезнь: эндометриоз, лишилась части органов, проблемы с ЖКТ из-за него и бесплодие ко всему.
Жалею что мне никто не посоветовал принимать таблетки.
10 лет молодости коту под хвост.

Наркотики
Потом еще несколько лет от них лечилась.
Интересный опыт

Хочу висловити вам щире співчуття і підтримку. Ви пережили багато болю... Дуже хочеться побажати вам, аби попереду у вашому житті були лише хороші і світлі події!!!

Моего папы нет почти 2 месяца, не пила и не пью ничего, хотя я не знаю от куда я беру силы, наверное он мне от туда помогает , принимаю это потихоньку, другого выбора нет, он в душе у меня всегда рядом он мой лучший друг, мы с ним очень близки были. Много читала, начала читать книгу Майкла Ньютона Путешествие души, мне помогло. В церковь ходите, мне там легче становится. Держитесь, обнимаю вас, нужно время.

Я. Але через рік, після смерті його, влаштувалася на його роботу, по дорозі на роботу ридала (в собі), нагадувала про нього колегам, його колегам. Старалась бути гарним його продовженням. Така мазохістка. 12 років немає... Змінила роботу, життя йде своєю чергою. Трохи легше, але ’накатує’ і зараз.

Спасибо большое!
Со смерти папы прошло уже 20 лет. Вот те первые 10 лет были ужасные.

И вам всего наилучшего

Дякую вам за добрі побажання! Хочу вірити в правдивість вислову ’Життя не посилає нам більших випробувань, ніж ми здатні витерпіти’. Щось у цьому є. Мені в житті теж довелося втрачати рідних людей, це страшно і боляче, але треба жити далі -- поки є сили. Ми все можемо перебороти. Головне, пам´ятайте, що у вас був люблячий і турботливий батько, світла людина у вашому житті. Поки ви його пам´ятаєте -- він завжди поруч з вами, оберігає вас і хранить від усіх бід. Я в таке дуже вірю...

Ох, вот у меня папа таким и был. От того и было настолько больно, что горе ударило по репродуктивной системе.

Пришла к выводу что нужно продолжать дальше жить своей жизнью, а не прошлым. Иначе вот так заболеешь. Поздно, конечно, осознала это.
Может таблетки и спасли б от таких последствий.
Так что я за них, если не можешь смириться со смертью близкого и отпустить прошлое.

Мой отец умер молодым, потому это ещё больнее, внезапно.
Когда умирают от старости - совсем иные чувства. Бабушка умерла в 90 и совершенно иное восприятие такой смерти. Это ожидаешь и даже радуешься за близкого, что прожил такую долгую жизнь. Конечно, сначала слезы, но смешано с осознанием неизбежного для всех нас.

А смерть внезапная в молодости - это ужас, как ранит.
Здесь нужны таблетки.

В мене замість тата був дідусь. З татом, на жаль, не склалося... Вони з мамою не були одружені, я народилася ’випадково’, якщо можна так висловитися, батьком він мені ніколи не був. Мама померла, народжуючи, була дуже юною плюс лікарське недбальство... Єдиний раз, коли батько проявив якісь зобов´язання і совість щодо мене, це коли в 2914 допоміг виїхати з Донеччини, і мені, і бабці з дідом, бо інакше ми і не врятувалися б, напевно. А справжнім батьком для мене був дідусь, вони й опіку на мене оформили, і виховали мене. А цієї весни, після початку повномасштабної війни, дідуся не стало... Дуже тяжко без нього, то була найрідніша і найближча людина. Бабуся зовсім не така, в неї вредний характер, та й вік дається взнаки.
Ми мусимо з гідністю приймати смерть найрідніших, хоч це і страшенно боляче. Я себе втішаю єдиною думкою -- що мій лілусь-татусь дивиться на мене з неба і хоче, щоб я була сильною і щасливою, всупереч усім бідам. Завдяки тій думці і тримаюся.

У меня этот момент выпал на дипломирование. Отвлекалась написанием диплома, потом его защитой, а после сразу устроилась на работу. Было тяжело временами и обидно, но справилась т.к. не было особо времени на переживания.

Сидела в декрете. После этого вышла на работу. Похудела с 48 до 40. Но дети маленькие, работа. Хлопоты отвлекали. Препараты не принимала.

О, ник какой получила. Приятный.

Когда мама умирала,мне пришлось давать ей гидазепам и самой пить,иначе бы не справилась,да и доктор сам мне его выписал. И после её смерти пила месяца 4,так как через 2 недели погиб старший сын... Так бы не вывезла...точно бы умом тронулась. Полтора года прошло,такое чувство,что они уехали куда-то далеко и увидимся не скоро. Вроде умом понимаю,но... как-то так...