Вдовы отличных мужей

З тоьома малими дітьми? Хто буде любити чужих дітей? Та й полюбити знову когось важко після прожитих років разом з коханою людиною

А вы чувствовали ту боль, о которой написала автор, что делаете выводы ’Это и близко не стоит с горем вдовы.’? Вы знаете, что это за боль? Думаю, что нет. Поэтому не стоит меряться этой болью.

Да , а что с детьми не выходят замуж?
И с двумя и с тремя и тд выходят замуж

Яка в неї боль? Половина жінок розлучені, багато хто ще й самотужки ростить діток.
Авторка пару років в шлюбі побула, потім років десять пожила у власне задоволення, а тепер озирнулася навколо, а кавалерів катма?
’Какая боль’

Яка в неї боль? Половина жінок розлучені, багато хто ще й самотужки ростить діток.
Авторка пару років в шлюбі побула, потім років десять пожила у власне задоволення, а тепер озирнулася навколо, а кавалерів катма?
’Какая боль’

Поражаюсь такому мнению, и еще более 51 лайку... какие у нас люди все таки жестокие. Кому-то везет, а кому-то нет. Счастливое замужество во многом тоже вопрос банального везения и, как бы странно это не звучало, кармы. Да, вот эта вся есть работа над отношениями и т.д. и т.п... но кому-то банально повезло выйти замуж с первого раза очень удачно, а кому-то нет, и это тоже огромная боль.

Автор намагається звинуватити інших, що ось у них щось було, а неї ні. Так це ї проблеми, що не змогла побудувати своєї щастя. А позаздрити вдовам це взагалі, як могло у голові виникнути таке. Мамі яка втратила дитину теж можна сказати, що ось у вас були щасливі миті, а у мене ні?

А у меня был любимый и любящий мужчина. Да, глубину горя я понимаю, но и автора тоже понимаю и в целом с ней согласна. Не говорю, что таких нет, но ни разу не встречала таких, для кого муж был бы важнее детей. Кстати, для меня мой муж был важнее чем родители.

Та звісно всяке буває, але це майже нереально. Тим паче, якщо 1 чоловік був хороший, постійно буде порівняння.

И я из таких, но не понимаю автора. Это все равно что написать матери, потерявшей ребенка - ну и что, а я бездетная, у вас хотя бы этот ребенок родился и прожил какое-то время. Нельзя сравнивать смерть, потерю с отсутствием. Это совершенно разные вещи. Просто вообще не нужно проводить такие параллели. Да, плохо прожить жить одной, без любви и заботы. Но это совершенно отдельный вид боли. Сравнивать ее с болью от потери - просто глупо. Это все равно что сравнивать горькое с зелёным. Разные вещи, совершенно разные, из разных категорий.

Можна побачити де саме вона саме звинуватила когось що в ’нього було’, або сказала такій жінці що ’нічого страшного що помер, головне що був’? Звичайно казати такого не треба, а подумати можна що і на таке б погодилась і це ніяк нікому не шкодить. Ви коли бачите в сусідів гарний дім чи машину і трошки сумуєте що в вас немає на таке грошей теж щось погане цим робите?

З тоьома малими дітьми? Хто буде любити чужих дітей? Та й полюбити знову когось важко після прожитих років разом з коханою людиною

Снова замуж, как и всём остальным

Конечно, не такая. Я и не сравнивала уровень. Я сравнивала жизненнве ситуации, где в одной принято жалеть, а в другой - нет

Так вона це і написала у своїй темі, протиставила свою самотність горю вдов, що ось у вас було щасливих 20-30 років, а у інших нічого.
Я в основному спостерігаю за своїм життям. На сусідів мені пофіг.

Вам ЖАЛОСТИ не хватает или мужчины? Вы сами с собой разберитесь. Нормальному человеку не нужна жалость.

Ясно, зрозуміло. В вашому світі має бути тільки чорне та біле. Вдови хороші, бо більш нещасні, а автор відповідно погана. Бо якщо хтось хороший, то обов´язково має бути і поганець. Те що кожна страждає то залишилось незбагненим. І досить таким людям як автор питати співчуття або жалю, в них ніхто не помер одже ім норм.

Просто гидко читати ваш коментар, як ви знецінюєте почуття іншої людини.

Ви не повірите, але...
Виходять заміж, і з двома дітьми, і за чоловіка на 12 років молодшого, буває і таке.
Ваша карта всесвіту це сприймає чи ні?)

Мені здалось що авторка саме це і зробила. Принаймні вся друга частина її стартового посту саме про те як важко коли ти все життя самотня, не маєш з ким народити і виховувати дитину, не маєш до кого пригорнутись, не маєш підтримки і доброго слова. І автор не звинувачує, не радіє чиїмось смертям, вона сумує що не має до своєї ситації співчуття, вона тільки чує як жаліють інших. І їй просто так важко бути самотньою що вона б помінялась з жінкою що втратила чоловіка (хоч вона до кінця не усвідомлює як це насправді і сама дає характеристику що це ’тема ідіотська’ і думки дивні). Такий це крик душі.
Але що бачить більшість коментаторів ? - ’заздрість’, а ’заздрість’ це в нас ’погано’, одже і авторка ’погана’ а якщо вона погана то вона мабуть бажає тим жінкам в яких є сім´я чогось ’злого’ ну бо вона ж ’погана’?!
Ось було декілька жінок що втратили чоловіка і при тому зрозуміли автрку і співчували їй і навіть десь погоджувались що вони принаймні мали щастя хоч мали і страшний біль, але не жалкують є що згадати, є улюблені дітки.

Я думаю, что автор не хотела меряться горем. Она имела ввиду, что у таких как вы были вот эти 20 лет счастья, а у неё и этого не было.

Та ну... А есть те кому повезло с первого раза. У меня подружка красотка. Ей сразу достался хороший мужчина. И не пил и не кололся и из хорошей семьи со стартовым капиталом. Никаких перепетий особых. Дорогая свадьба, очень обеспеченная жизнь, сытые в тепле, здоровые. Дети такие же красивые и здоровые и даже умные в папу)).
Ничего она не прокачивала. Никак не совершенствовалась.
Красивая, любит готовить и умеет это делать. На этом все)
Познакомились еще в 90-х. Она стояла в мини на остановке. Он ехал на машине, подвез красивую девочку.

А ви не бачите різницю? Розлучаються, тому що не хочуть жити одне з одним. А якщо кохана людина помирає, то зовсім інше. Жаліють вдов ті, хто розуміють важкість втрати, не всім дано зрозуміти мабуть.

Автор повинна зрозуміти, що у неї проблема. Вона ж не пише, що хоче щоб її життя змінилося на краще.
Вона шкодує, що її ситуація недостатня для того, щоб її жаліли(

Ніхто не протиставляє одну біль іншій, мова по увагу до тієї болі з боку суспільства. Нещасних сімей багато навколо, осиротілих сімей загиблих Героїв вже також, на жаль. Ось що порівнює автор цієї теми. Вона хоче такої ж поваги до свого невдалого життя. Але вона НІКОЛИ його не отримає. Бо на іншому важілі звитяга воїнів, як би високопарно це не звучало. Суспільство відповідальне за ту жертву, яка була йому принесена.

Автор здається не казала конкретно про родини воїнів. Я взагалі не підтримую обговорення міряння біллю. Мене особисто зачепив пост про те, що самотня жінка сама винна в своїй самотності і 51 лайк цього посту.

Удалено администрацией...