Ставлення до тіла в різних поколінь, поговорити

Дівчата, навіяне кількома темами за останні дні.
Тема просто поговорити. От згадую свою бабусю. Вона була об´єктивно красивою жінкою, зберігала значну привабливість і в старості, вік не зіпсував її обличчя. Дід її ревнував страшно. Його не стало, коли їй було 60, і після цього кілька разів приходили чоловіки-однолітки з квітами і запрошенням бути разом. Вона всіх прогнала)) і от я думаю: при такій популярності вона чомусь не любила своє тіло, ненавиділа старість, не визнавала за собою право на красиві речі. "Це занадто гарне для мене", або "та мені треба таке простіше, це для молодих і красивих", "це дуже красива сумка, мені така не піде, це для гарних жінок".
Знаю, що вона пережила типове для радянського часу жахливе ставлення в пологовому, оці всі прєлєсті каральної медицини, акушерське насильство.
Знаю, що вона не мала задоволення в ліжку, сприймала секс як щось, потрібне лише чоловікові.
Не вважала себе гідною елементарних гарних трусів, постійно обирала для себе щось гірше, старіше, некрасиве. Чи це, може, намагання не привертати уваги?

Помічаю і в мами такі тенденції, але вона ближче до своїх 60 почала собі дозволяти цю саму якісну і водночас красиву білизну без почуття провини (наводжу це як приклад, бо ставлення до себе проявляється ж по-різному).
Звідки береться/бралось оце самозасудження з дитинства? Чому тіло - соромно чи погано? От в наших дітей цього вже майже немає, змалку почуття власної гідності (фізичної принаймні). А що ви думаєте?