Кому ще бідність в юності підпортила життя?

Зараз то я вже стала на ноги, все купила до 32 своїх років. А от юність та молодість (до 22 р.) були бідними, але я отримувала вищу освіту, працювала за маленькі кошти аби по спеціальності. Тож самі розумієте - наряди із секонда або щось дешевеньке з ринку, зачіска зроблена в райцентрі, житло без ремонта. Але я була начитаною, цікавою в розмові, та досить розумною для того віку, природня зовнішність нормальна.

Коли мені було років 17-18 по смс познайомилась з хлопцем, він на той час служив в армії. Ми півроку спілкувались, фото обмінювались, стали дуже близькими. Пам*ятаю, що він дуже гарні вірші писав. Шось по типу я його чекала з армії. Моя подруга, не сказавши мені, дала йому мій адрес. І він приїхав. Прям додому без попередження. Після цього ще декілька разів бачились і потім він звів наше спілкування на нуль. Я чомусь весь час думала, що це через те що я була тоді бідною, це було видно. А він хлопець з міста, навідь вдягнений краще був. Ну і інша там з*явилась. Потім швидко вона завагітніла і він одружився. Дама видно що розбещена, фото в відвертих нарядах, на столі, з сигаркою і тд.

Років 5 після він мене знайшлов в соцсетях і ми трохи спілкувались. Згодом я видалила ті одноклассники і більше звязку не мала. А вчора прочитавши тут ваші топ теми, я його глянула в фб. І що побачила - жінка його весь час в якихось загулах, фото в дешевих відвертих нарядах, ні професії у неї, нічого. Він працює, але видно що грошей не достатньо, щасливим не виглядає.

Насправді, з його даними він би міг краще справи мати, і посаду якусь в свої роки (під 40). Живуть в тому старому будинку, що і тоді на час нашого спілкування. Я все думаю, що якби не моя бідність в ті часи, то він би не відшив мене, бо ми дуже ладили, не могли наговоритись, розуміли один одного з півслова, рідко так буває. То мабудь був єдиний хлопець, в якого я була закохана. Хоч я і заміжня. Хочу написати, але не буду.

Цікаві ваші думки. Чи були у вас схожі історії.