Надежда наш компас• 09 марта 2023
Смерть близьких
Рік тому помер тато. Дуже сумую. Як ви справляєтеся з подібним? Самостійно чи з психологом? Дякую
17
0
Важко дуже якщо чесно, мабуть варто таки звернутися по допомогу до психолога, бо вже шість років пройшло з моменту втрати близької людини, а я й досі дуже сумую та не можу відпустити
Співчуваю і розумію ваш біль. Втратила обох батьків. Важко було, особливо після втрати тата, думала з розуму зійду…чоловік мене витягнув з цього, діти відволікали, потроху прийшла в себе. Головне не бути самому, знайдіть собі віддушину, мені ще кіт допомагав) правда. Не можу плакати при комусь, а при коту могла і він мене ніби розумів, тулився, на ручки просився, почав спати зі мною.
Сил вам і душевного спокою!
Сил вам і душевного спокою!
4
Сама.
Не скажу что б у нас были хорошие отношения, но и особо плохого тоже ничего не было; больше подкосил факт неожиданности.
Сум є и сейчас, хотя прошло уже 8 лет.
Но это жизнь и ее просто надо жить дальше
Не скажу что б у нас были хорошие отношения, но и особо плохого тоже ничего не было; больше подкосил факт неожиданности.
Сум є и сейчас, хотя прошло уже 8 лет.
Но это жизнь и ее просто надо жить дальше
5 років недавно було, як помер тато. Перших 2 роки для мене це був жах, хоча я доросла, мені за 40. Я місця собі не находила, в мене це все було в голові. Подумаю і плачу. Зараз легше. Але бува щось пригадаю, і знов сльози. Він у мене найкращій був.
2
Сама. Очень тяжело. Папы нет уже 6 лет и только сейчас на фоне войны меня эта боль отпустила. Я не представляю как бы он это переживал.
1
Отец умер 3 года назад, боль от утраты не испытываю, так как мы не были близки. Они с моей матерью в разводе с моих 5 лет и я с ним очень редко общалась, у него новая семья была и дети
Втратила в січні маму, жити не можу, не знаю як, батько теж не може тримати себе в руках, дуже швидко все сталося і ми себе звинувачуємо що не врятували.....нажаль чоловік і син не підтримують, а я доросла жінка сил для життя не маю зараз...до психолога напевно підемо рахом з батьком...
Обіймаю вас, я втратила маму в 2010, досі сумую, переживаю щодня біль втрати. Не так гостро, як перший день, але болить.
1
У меня нет родителей уже давно, мамы не стало в мои 12, а отца в мои 19.По отцу я не горевала,он был алкоголиком и слабым человеком,а за мамой плакала и страдала.Если быть краткой,то что бы не страдать и горевать десятилетиями нужно очень быстро начинать жить своим настоящим и будущим, может это звучит не очень,но просто не мусолить в мыслях умершего человека,ни вспоминать его и ваше с ним взаимодействия в прошлом,попросту забыть.Ведь у вас есть насущные проблемы, мечты на будущее,вот о них и думайте.Больше мечтаете и планируйте на будущее и живите настоящим.Ведь человек умер,его нет и не будет и не будет того прошлого,смысл его вспоминать.забыть и не вспоминать- вот быстрый способ пережить утрату,это равно здоровая психика.
2
В нас минулого року мама чоловіка померла 31 грудня в 16.00. Тепер в нас Новий рік асоціюється з її смертю. Хоча вона хворіла так сильно і з психічним розладом, що доглядальниці не хотили з наю ситіти. Тож, як вона померла, ми видихнули. Хоча, звістно, сумували, але по тій, нормальній, якою вона була до хвороби.
2
Папа умер в 2013. Неожиданно, трагично. Было тяжело,потому что многое не успели сказать друг другу. И сейчас периодически накатывает. Но я думаю, хорошо,что он не дожил до этой войны.
А вчера я похоронила мужа. Два года борьбы с онкологией, безумно тяжелые последние полтора месяца. Ему было очень плохо и больно. Он просил не горевать, так как у него ничего не будет болеть после смерти. Я стараюсь держаться. Столько слез было выплакано,а сейчас даже какое-то относительное спокойствие в душе. Может быть ему действительно там хорошо.
А вчера я похоронила мужа. Два года борьбы с онкологией, безумно тяжелые последние полтора месяца. Ему было очень плохо и больно. Он просил не горевать, так как у него ничего не будет болеть после смерти. Я стараюсь держаться. Столько слез было выплакано,а сейчас даже какое-то относительное спокойствие в душе. Может быть ему действительно там хорошо.
Мої батьки померли з різницею пів року 2 та 1,5 роки назад. Несподівано, швидко. Після смерті батька,мама одразу захворіла короною, реанімація, швл. Це був страшний час, я не вірила, що це все зі мною. Маму витягли,але вона стала практично інвалідом і прожила ще пів року. Що сказати, почалось інше життя, без них. Дуже підтримав чоловік, він просто був поруч, коли я плакала. Також старався тримати мене ’на плаву’ возив на море, витягував на каву. Це все було для мене з важкими зусиллями,але допомагало жити. Відволікали щоденні турботи з дітьми. Рука тяглась до телефону і знову розпач. Стало легше ось кілька місяців назад тільки, коли пішла до психолога на сеанс гіпнозу. Вийшла в мокрій від сліз кофті, але реально трохи відпустило.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу