а вы часто завидуете?

Брешуть.))

Последнее время очень завидую женщинам, имеющим нормальную работу. Мне кажется, имея такую, остальное в жизни уж точно можно наверстать и наладить.

Так автор. Святі на фронті, у владі пиз...ь гроші. Це вам як приклад. Тисячі хворих яким ніколи не вилікуватись в цій країні бо немає державних програм, тисячі загиблих яких ніколи не поверниш, тисячі втратили домівки, а вони приймають закони як забирати землю і приватну власність і купаються у грошах.

Пока будете дит по принципу почему одним все а другим ничего, до тех пор у вас ничего и не будет. Здесь не белое пальто, здесь другого выхода нет. Не можешь изменить ситуацию, меняй свое отношение к ней.

При народженні ми не обираємо родину для себе, ми не обираємо країну в які народжуватись, а це вже 60% успіху або невдач. Ми не обирали коло, в якому зростали у дитинстві, не обирали час, все накладе відбиток у майбутньому.

Заздрила раніше.
Але після початку війни зрозуміла остаточно, що справедливості не існує (бо інакше як пояснити, що ми під обстрілами, а усі ці ’япротиввойнынозаспецоперацию’ в безпеці і не хвилюються за життя своїх дітей.
А крім того - ми можемо бачити лише зовнішні атрибути і не бачити емоційного стану.
Я нещодавно старий фотоальбом знайшла. Там ми з чоловіком ще студенти, на відпочинку в Криму. Ми знімали найдешевше житло з загальним душем і туалетом, але ми там таакі щасливі.
Розкажи тій 17-річній мені, як складеться моє життя, де і ким я працюватиму, що придбаю своє житло, авто до 30 (в 17 це чимось нереальним здавалося) - я була б в захваті.
Але зараз олінклюзів сприймається як належне, приємно, але шквалу емоцій не викликає, а тоді Крим по-бідному викликав справжній захват.
До речі, в 17 я дуже заздрила саме матеріальному. Мабуть, чого гостро бракує - тому і заздримо.
Зараз я заздрю лише тим, хто дійсно уміє насолоджуватися життям і кому кожен день в кайф. Але по-доброму, без злоби на них, і сама так хочу.

Так, ми не обираємо це при народженні. Але хто Вам заважає це змінити? Ви ж не все життя дитина?

А ви вважаєте що все можна змінити? Тоді чому в світі так багато бідних, нещасливих людей? Чому є Мумбаї, Конго, Зімбабве, чому є цілі села де в людей немає води або умов для проживання? Чого загинули тисячі на сході України? Ви думаєте всі ці люди хотіли цього?

Успіх,автор це сукупність багатьох факторів. Від народження до самого кінця. І можна скільки завгодно працювати і заробити собі грижу+інсульт, мати три ВО і нічого не досягти. Війна, катастрофа, хвороба, нещасний випадок, зупиняє самих ярих та ініціативних і навіть гроші не допомагають, ніякі. Я нещодавно дивилась історії чудових, молодих жінок, красуні неймовірні, всі вмерли від онко. Тому, коли мені розповідають про вибір, я розумію що така людина не мала у своєму житті ще проблем.

Автор а ви хоть розрізняєте щастя і гроші?
Далеко не завджи людина з грошима щаслива і наоборот?

Не верю тем, кто пишет, что никогда не завидуют. Зависть - это такая же эмоция как грусть или злость. Её невозможно отключить. То есть, люди либо не признают её, либо подавляют.

Я завидую иногда. И мне иногда завидуют. Но в этом ничего плохого не вижу. Мне зависть помогает понять, чего я хочу на самом деле и скорректировать свой план и действия.

В якомусь сенсі з вами згодна, в якомусь - ні. Базова прошивка з базовими емоціями, які вкладені в людину - так, але як і в якому числі - інша справа. Ненависть - теж одна з базових ’опцій’ для людини, і я з початку широкомасштабної війни виявила, що вмію ненавидіти, а до того воно не проявлялось за 30 років ніколи. Заздрість теж у когось - більш притаманне почуття, а у когось вмикається точечно під впливом обставин. І масштаб тут може бути дуже різним. Я не з тих людей, хто не бачить в собі недоліків, свої темні сторони я усвідомлюю, хоч це і неприємно, а от заздрощі майже не вмикаються, дуже рідко.

Це свідчить тільки про те, що умови у вас зараз досить непогані. Немає підгрунття для заздрощів. Коли моєму сину поставили невиліковний діагноз, я перестала розуміти людей які незадоволені своїми здоровими дітьми, їх поведінкою або недоліками. Коли ці люди не прив*язані до дітей, можуть працювати або робити *вибір*, про який тут так люблять волати. Мабуть я заздрю їхньому безтурботному життю, повному власних іллюзій.

Розумію про що ви(
Співчуваю вашій ситуації, хай у вас все налагодиться

Дякую але тут, нажаль, перспектив поки що немає.

Грустно от того что так сильно отдохнула на мне природа ни ума ни внешности, но не завидую никому, раньше ощущала зависть к людям которых любят родители, к материальному никогда

Зазвичай такі самокритичні люди, як ви- розумні, бо тільки ідіоти в собі ніколи не сумніваються.

когда болеют дети или идут по наклонной, это одно из сильнейших наказаний в этой жизни.
будут вам даны силы все преодолеть! просветы в жизни тоже будут! просто дождитесь

Аналогичное я думаю про тех у кого нет жалоб на здоровье.

Согласна и тут. Моё состояние здоровья очень сужает круг возможной работы.