Чоловік вдома хєрой, а сусідям слова не скаже.

Чоловік - бородате створіння вагою під 140 кг, волохате і притрушене, в кращих традиціях домашнього аб’юзу (чому я досі не пішла? - то як у всіх, 100500 відмовок… але вже дуже над цим думаю) Зараз в сусідів знизу п‘янка, два чувака і подруга, всі шмалять, як паровози, під всіма нашими трьома вікнами по черзі, плюс ржуть, кричать і далі по списку. Час - третя ночі. Я робила зауваження, на мене їм пофіг. Прошу чоловіка: скажи їм будь ласка, мене вони не слухають, бо в їх очах мужик матиме більший авторитет, ніж я, бо це порушення ком.години як мінімум, і взагалі на таке можна викликати копів. Він мурчить, що нічо не може зробити і взагалі, тих сусідів ледь чути. Ну так, звісно. Пішла на балкон. Дивлюсь, все вірно, це ті самі сусіди, які нам життя дають і іншими днями. Кажу, іди подивись, це вони. Він іде на балкон, щось там тупить с хвилину, вертається і каже, мов, я припиздяне, маю попуститися, а він нічого не знає, не чує, не бачить, і взагалі пішов і захропів. В нього так завжди… Вдома він хєрой, може і хліборізкою по підлозі протерти, і у виразах не стісняється, а на люди в нього язик у сраці завжди….