10 років зустрічань ні до чого не привели

Мені 29, йому 30, вже 10 років зустрічаємось, 9 з яких живемо разом.
Спочатку було велике кохання, потім то злети, то падіння, але останній рік я відчуваю, що охолола до нього.
Нам вже майже немає про що говорити, основні теми, це покупки продуктів та приготування їжі. На вихідних немає що робити разом, виходимо на прогулянку- а поговорити немає про що. Буває що ображається, що я щось не так скажу, то йдемо разом додому пішки 40 хвилин та мовчимо.
Я не хотіла б виходити за нього заміж, жодного разу не захотіла дітей, хоча вже майже 30 мені. Колись приснився сон, що я вагітна від нього, то прокинулась як від жахіття.
Він постійно мріє про спільне житло, і деякі варіанти були реальні, але я постійно уникаю цього. Не хочу спільного майна, бо весь час думаю, ось ми купим квартиру і розійдемся, то нащо вона треба.
Він же думає що ми добре живемо і для нього шок, що мене так накриває. І каже що ми живемо як всі, що у всіх теми побутові для розмов, кохання живе всього 2 роки і тд.
Ще є момент фінансовий. Всі 10 років я заробляю вдвічі більше нього. Довго мені було на це все рівно, хотілось навпаки йому допомогти грошима, десь самій заплатити, щоб він не тратився, подарунки хотілось дорожчі купувати, ніж він мені. Навіть хотіла їздити з ним у відпустку суто за свій рахунок (до того не дійшло)
Але зрозуміла, що виконую роль «чоловіка» в нашій «сімʼї» і мене почало це дратувати.
Я вже навіть не можу йому похвалитися зарплатою, якщо був хороший місяць, бо розумію, що його це образить.
Зараз мріє про покупку спільної квартири, і в нас є потрібна сума, але там десь 45% це мій вклад, я назбирала особисто, 40% десь від його мами і 15% це його вклад. (Квартира була б записана на нас 50/50)
Я думаю що того я й не хочу її купувати, бо обезцінюю його.
Плюс квартира під ремонт, тож я теж розумію що будуть складнощі в фінансах, це або більше на мене лягатиме, або ми дуже повільно будемо все робити, щоб порівну скидатись коштами. А я буду собі окремо відкладати кошти, в принципі як і все життя.
Я маю освіту, працюю інтелектуально. Він закінчив лише пту і працює фізично. Я бачу навколо себе кращих людей, які більшого досягли, він навпаки, перечислює своїх знайомих, і що вони всі гірше живуть. А мої розповіді його дратують.
З інтимним життям проблеми давно. В нього декілька разів були проблеми з роботою, що він по півроку не міг нічого знайти, і постійно нив про це. Мене це ниття тільки дратувало і я перестала бачити в ньому чоловіка, перестала його хотіти. (Хоча спочатку все було чудово)
За останній рік ми розходилися вже тричі (по моїй ініціативі) і я думала, ну все, це кінець. Але всі рази він повертався щоб помиритися. А я не могла сказати ні, і все починалося знову по колу.
Він дуже хороша людина, працьовитий, любить мене і не хоче відпускати. Ми ж стільки часу разом, стільки всього пережили.
А я не знаю чого я хочу. Я наче хочу закінчити ці відносини, але боюсь цього кроку. Бо може це буде моя фатальна помилка. Але з іншої сторони, так все життя я теж не хочу прожити. І думаю що й він не заслуговує на мої такі «качелі». Він міг би вже бути щасливим з якоюсь іншою дівчиною, яка б його цінувала. А я, я ніби могла б все життя самою прожити, без нікого і мені було б нормально.
Я боюсь що живу не зі «своєю» людиною і тому не хочу сімʼї, дітей та спільного майна.
Я також боюсь, що ми розійдемося і я буду жалкувати про це все життя.
І я не знаю що робити, мене кидає зі сторони в сторону, я задихаюсь від цього стану.
Не знаю чи хтось дочитає це до кінця, але буду вдячна за будь-які коментарі.