Не можу достукатися

Я вже не знаю що робити, хочеться ж нормальних стосунків, але щось роблю не так, не знаю.
Буду казати хоч сто разів, він не чує.
Вчора потрапив в інфекційне відділення, треба було зробити укол внутримʼязово, і медсестра, і я, вмовляли перевертатися, сказав «ні» і хоч трава не рости.
Сьогодні з уроками таке, ну є можливість зробити, все одно дистанційно навчаються, «підключайся, тобі все одно доведеться робити», лежить в стелю дивиться.
Вдома щось робить як є настрій, може посуд помити чи постіль застелити кілька разів на місяць, хоча готує щось смачненьке собі, вже щось, а прибрати за собою то найбільше страждання, каже «меня все устраивает, зачем?».
Ну таке, наче адекватна людина, розмовляємо, обговорюємо, у теорії усе добре, як доходить до справ, нічого робити не хоче.
Зі свого боку роблю усе можливе:
Захотів в музичну школу, зі шкури вилізла, купила інструмент, до інструмента усяке, купу зошитів та книжок, за півтора року просто перестав ходити на заняття.
Пішов на бокс, дві тисячі на місяць + купи форму/перчатки/бинти/взуття, ходить через раз, оплатити маю абонемент, як не прийшов заняття «згорає». Кажу, іди в ДЮСШ, там 400грн, ні, його усе влаштовує у спортзалі біля дому.
На шахи записався, півроку і стало не цікаво, а книжок усяких накупити треба було.
І ото як рабиня, бігаю прибираю/готую/нагадую +100 разів про якісь заняття чи справи. Наче вже дорослий хлопчик, 12 років, а окрім телефона нічого не бачить, а я теж не можу усе кинути і за руку його водити, та й толку, як він не сприймає мене, не можу навіть заставити зробити уроки чи скласти речі, хоч сиди, хоч не сиди над ним.
Може в когось було таке і вирішилось? Що можна спробувати?