Спілкування з віруючими

Спілкуємось с сусідами. Вони віруючі - якісь протестанти, котрі в церкві без ікон, десятину туди носять.
Люди хороші, добрі, іноді з ними на озеро виїжджали, іноді по Києву погулять, іноді в гості - чайочки, цукерочки, печиво. Розмови про шкільні питання, про особисте.
Коли теми заходять за віру - я коректно переводжу на іншу тему. Бо я захоплювалась психологією, Вивчила свої недоліки, своєї сім´ї, вмію знаходити причинно-наслідкові зв´язки, поважати вибір інших і т.п.
І коли віруюча людина розказує про свої досягнення і помилки, взлети і падіння, опираючись не на себе, а на Бога, то в мене внутрішній протест, але я не критикую, а залишаю цю її стихію на її власний розсуд.
Але тільки що почула ось таку штуку: їх хлопчик прийшов до мого, ось вони в іншій кімнаті, і я чую за стіною, як він моєму про Бога цілу проповідь розказує (їм по 11 років). Знаючи свого пацана, він має звичку прислухатись до інших іноді більше, ніж до мене. І от хвилююсь. Хочу дитину виховати, щоб він в житті опирався на себе, а не на церкви і богів.
І одночасно я не можу рота заткнути сусідському хлопчикові. Вони непогані люди, і я не хочу їх якось образити.
Що робити?
Можливо на холодну голову мені прийде якась думка, але зараз може від вас щось доцільне почула б