Пэрисхилтонша• 18 сентября 2023
Чи спілкуєтеся ви із своїми рідними сестрами-братами? Як мені бути, просто розри
Чи спілкуєтеся ви із своїми рідними сестрами-братами? Як мені бути, просто розриває зсередини…..
Почну із того, що росли ми із братом разом, він старший на 6 років, завжди у всьому допомагали один одному, їли одну і ту ж їжу, одягали нас батьки як могли, часи були складні, але давали нам усе необхідне, інколи билися, як без цього ))
Змінилося усе, коли він одружився. По-трішки почав віддалятися, чи то складні життєві ситуації ( у фінансовому плані), але його стало не впізнати, із життєрадісного, позитивного він став замкнутим, понурим, появилися такі якості, які нашій сімʼї взагалі не притаманні, як обговорення когось,вічні незадоволення роботою, все не так і т.д.
Десь у цей період я отримала «перший дзвіночок» при розмові він мені дорікнув, що мені батьки дали більше(освіта,у фінансовому плані) це було сказано між словами, але був зрозумілий контекст. Але що саме більше дали мені не зрозуміло, авто купили йому, нерухомості нам батьки не залишать, окрім однієї квартири на двох. Вчилася я в універі на державному усі роки та отримувала стипендію . Так, мені найняли репетиторів, але поступила я сама і не винна, що родилася у часи, коли батьки могли дозволити більше. Щодо його освіти, то він закінчив училище. Його двічі відраховували, не появлявся на сесії, але мама носили взятки і він таки закінчив. Потім народжується мій племінник, мене обирають хресною. Далі рік за роком пролітає, я стараюсь максимально навідуватися їх усі дні народження, іменини, просто так. Подарунки, гроші, увага - я старалася. Брата день народження, теж ж саме, хоча на своє дн ніколи не отримувала нічого.
І тут у мене починається новий період у житті - я починаю жити із майбутнім чоловіком, далі ми розписуємося, були лише удвох, без гостей і т.д. Фото із щасливими обличчями та обручками висилаю брату, у відповідь сухе вітаю. І ось у липні ми вирішуємо взяти шлюб у церкві, першого, кого я запросила був мій брат із дружиною. Серпень місяць я телефоную аби привітати племінника із днем народженням, запитую що він хоче, купую цей подарунок. І тут починається - декілька разів телефоную, напрошуюсь аби побачитися із племінником та передати подарунок, готова підʼїхати куди і коли потрібно- у відповідь відмовки. Знову телефоную, нагадую за подарунок і так, між іншим, нагадую, що у мене шлюб і чую у відповідь ВЗДИХ і мовчання…. Я просто заклякла і теж мовчала, поки не вимовила, ну то ти мене набереш коли я зможу підʼїхати. Звісно, дзвінка я не дочекалася. Набрав він мене за два тижні, до весілля залишилося декілька днів, і діалог наступний : -
- У тебе там РОЗПИСКА у суботу, так ?
- Та не розписка, а шлюб
- А, ну то ми не прийдемо. По-перше, у мене на роботі немає людей, я не зможу відпроситися, а по-друге у малого зустріч із однокласниками та батьками. Ми може у неділю зайдемо до вас на чай.
Закінчила я розмову знову нагадуванням за подарунок малому. Як людина, я його розумію, звісно, він не звільниться із роботи, йому потрібно годувати сімʼю, але як сестра не можу ((
Ні у день весілля, ні на наступний день дзвінка не було. Я стільки думала, ставила себе на його місце, шукала де я його образила, і не можу зрозуміти.
Подарунок планую відправити через поштамат.
Як мені далі бути ?
Почну із того, що росли ми із братом разом, він старший на 6 років, завжди у всьому допомагали один одному, їли одну і ту ж їжу, одягали нас батьки як могли, часи були складні, але давали нам усе необхідне, інколи билися, як без цього ))
Змінилося усе, коли він одружився. По-трішки почав віддалятися, чи то складні життєві ситуації ( у фінансовому плані), але його стало не впізнати, із життєрадісного, позитивного він став замкнутим, понурим, появилися такі якості, які нашій сімʼї взагалі не притаманні, як обговорення когось,вічні незадоволення роботою, все не так і т.д.
Десь у цей період я отримала «перший дзвіночок» при розмові він мені дорікнув, що мені батьки дали більше(освіта,у фінансовому плані) це було сказано між словами, але був зрозумілий контекст. Але що саме більше дали мені не зрозуміло, авто купили йому, нерухомості нам батьки не залишать, окрім однієї квартири на двох. Вчилася я в універі на державному усі роки та отримувала стипендію . Так, мені найняли репетиторів, але поступила я сама і не винна, що родилася у часи, коли батьки могли дозволити більше. Щодо його освіти, то він закінчив училище. Його двічі відраховували, не появлявся на сесії, але мама носили взятки і він таки закінчив. Потім народжується мій племінник, мене обирають хресною. Далі рік за роком пролітає, я стараюсь максимально навідуватися їх усі дні народження, іменини, просто так. Подарунки, гроші, увага - я старалася. Брата день народження, теж ж саме, хоча на своє дн ніколи не отримувала нічого.
І тут у мене починається новий період у житті - я починаю жити із майбутнім чоловіком, далі ми розписуємося, були лише удвох, без гостей і т.д. Фото із щасливими обличчями та обручками висилаю брату, у відповідь сухе вітаю. І ось у липні ми вирішуємо взяти шлюб у церкві, першого, кого я запросила був мій брат із дружиною. Серпень місяць я телефоную аби привітати племінника із днем народженням, запитую що він хоче, купую цей подарунок. І тут починається - декілька разів телефоную, напрошуюсь аби побачитися із племінником та передати подарунок, готова підʼїхати куди і коли потрібно- у відповідь відмовки. Знову телефоную, нагадую за подарунок і так, між іншим, нагадую, що у мене шлюб і чую у відповідь ВЗДИХ і мовчання…. Я просто заклякла і теж мовчала, поки не вимовила, ну то ти мене набереш коли я зможу підʼїхати. Звісно, дзвінка я не дочекалася. Набрав він мене за два тижні, до весілля залишилося декілька днів, і діалог наступний : -
- У тебе там РОЗПИСКА у суботу, так ?
- Та не розписка, а шлюб
- А, ну то ми не прийдемо. По-перше, у мене на роботі немає людей, я не зможу відпроситися, а по-друге у малого зустріч із однокласниками та батьками. Ми може у неділю зайдемо до вас на чай.
Закінчила я розмову знову нагадуванням за подарунок малому. Як людина, я його розумію, звісно, він не звільниться із роботи, йому потрібно годувати сімʼю, але як сестра не можу ((
Ні у день весілля, ні на наступний день дзвінка не було. Я стільки думала, ставила себе на його місце, шукала де я його образила, і не можу зрозуміти.
Подарунок планую відправити через поштамат.
Як мені далі бути ?
показать весь текст
1
2
Забагаловка• 18 сентября 2023
Розвели срач,дівчатка
,автор в шоці.... згодна зі всіма дописувачами. Але від себе хотіла докинути,шо гарне спілкування і бли зькість з братами і сестрами в дорослому віці це також і усвідомлена робота,прямо прикладені зусилля. Звісно,не односторонньо,не товктися принизливо в закриті двері,але працювати треба. Я працювала з психологом з приводу інших абсолютно проблем,як мені здавалося,але вилізли назовні зовсім неочікувані проблеми і болі. Я була просто шокована,як втрата близького спілкування з братом мене зачепила і які наслідки для мене мала,я навіть не усвідомлювала важливості таких наслідків конкретно для мене. Пропрацювали з спеціалістом і моє життя і душевний стан поступово вийшли на зовсім інший рівень.
2
Ластоноша• 18 сентября 2023
Ответ дляМеряю линейкой
Мне невестка при первом знакомстве тоже устраивала, я списывала на стресс-она беременная и они выехали с оккупации, остались без ничего. Потом спустя пару лет она мне рассказывает, что приревновала ко мне своего мужа( моего брата) Это жесть, надо ж быть такой!
Я думаю это элементарная человеческая зависть!
Я думаю это элементарная человеческая зависть!
Та у меня завидовать вроде нечему было
На момент их знакомства мой ребенок в онко был
Мы продали все, что было, переехали в общагу, а потом маленькую квартиру однушку вчетвером.
Жили на зарплату мужа т.к. я по понятным причинам не могла работать пару лет. Потом нашла работу но на минималку дома.
Мужу тоже пришлось перейти на работу проще, чтобы возить нам препараты, доноров, еду, одежду.
И потом мы не шиковали особо.
Доход был примерно одинаковый у них и у нас. Только мы в Киеве, а они в городке поменьше. Потом я нашла работу получше, но все равно на не большую зарплату.
На момент их знакомства мой ребенок в онко был
Мы продали все, что было, переехали в общагу, а потом маленькую квартиру однушку вчетвером.
Жили на зарплату мужа т.к. я по понятным причинам не могла работать пару лет. Потом нашла работу но на минималку дома.
Мужу тоже пришлось перейти на работу проще, чтобы возить нам препараты, доноров, еду, одежду.
И потом мы не шиковали особо.
Доход был примерно одинаковый у них и у нас. Только мы в Киеве, а они в городке поменьше. Потом я нашла работу получше, но все равно на не большую зарплату.
2
Ластоноша• 18 сентября 2023
Ответ дляПэрисхилтонша
Дякую за погляд зі сторони.
Дійсно, написали речі, про які я не подумала, але які мають місце 100%
Мені спокійніше вже, дякую дуже
Дійсно, написали речі, про які я не подумала, але які мають місце 100%
Мені спокійніше вже, дякую дуже
Згодна з тим коментарем
Думаю у мене теж купа всього намішана
І тим, що не лізу, просто не нагадую про себе і про якісь нюанси їх родини
Думаю у мене теж купа всього намішана
І тим, що не лізу, просто не нагадую про себе і про якісь нюанси їх родини
1
автор
Пэрисхилтонша
• 18 сентября 2023
Ответ дляTaFo
в школу ходит?
Перший клас, телефон поки не дозволяють
Я пропонувала купити дитячий смарт годинник із сімкою, але батьки сказали, не потрібно
Я пропонувала купити дитячий смарт годинник із сімкою, але батьки сказали, не потрібно
Херсон це Україна• 18 сентября 2023
Ответ дляЯ_не_аноним_100%
А теперь общение наладилось? Если да, то кто первый шаг сделал?
Брат,но все по делу.У нас бабуля с 26 года и мама болеет,поэтому ездим к ним по очереди,так сказать приходиться общаться
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу
