Все по-чесному: як це насправді — бути жінкою у війську?
Надя Гарань — сержантка ЗСУ, перекладачка-синхроністка, звʼязківиця. У цьому авторському есе Надя ділиться своїм баченням того, чого жінкам не вистачає в армії. Про карʼєрний зріст, забезпечення, форму і особисту медицину — читайте реальний погляд на речі від української військової.
Чого вам, феміністкам, іще не вистачає в армії?!
Після новин про військовий облік жінок і врегулювання виїзду за кордон чоловіків на болотах тільки й чути, що вий про «феміністки мають боротися за право чоловіків на виїзд» (спойлер: ні) і «вас же «пустили» в армію, чого вам іще не хватає».
І ні, дівчата-військові не «ниють», дівчата-військові стискають зуби й витягують те, що не витягне переважна більшість людей що чоловічої, що жіночої статі. Просто якщо хочеться трохи краще зрозуміти, як це, можна поглянути на таке.
Перше і найболючіше. Речове забезпечення. Жінки на 9-му році війни не мають розробленої під жіночу статуру форми. Так, досі не мають. Ні, «повсякденка» і «парадка» – це ні біса не перше, що треба було розробляти й тестувати, а бачили в новинах ви скоріш за все саме їх. Ні, «просто взяти й замовити» можна лише чоловічу (якщо не з далекого закордону, чекати з місяць і не гарантія, що підійде). Ні, вставки для захисту колін у чоловічій та жіночій формі не на однаковій висоті, будова стегон і ніг теж не однакова. «Чоловіча» довжина й ширина, навіть якщо підходять, десь усе одно завеликі/замалі. Ні, бронежилети для жінок теж не видають. Ні, на ТМ «Балістика» нема, вже ніяких, зовсім. Так, груди до третього розміру теж трясе на бездоріжжі під броником і вони теж болять. Ні, білизну для жінок теж не видають. І не розробляють. На вбогих потугах із рожевими рюшами й ЗСУ-шним хрестом все скінчилось. Ні, на сайтах типу «Мілітариста» теж не продають і не розробляють. Так, ходити в чоловічій термобілизні з кишенькою «під дві гранати» між ніг – задовбує. Всі розробки «для жінок в ЗСУ», на які виділялися значні суми, закінчилися незручними підборами, сексуалізованими чоботами-ботфортами взагалі не знаю навіщо і макетом трусів зі швом рівно посередині, аби залежно від фізіологічних особливостей на маршах ти отримувала або криваві натертості, або множинні оргазми. Щоб хоч десь вони у тебе були!
Далі – медицина. І без того її здебільшого забезпечують волонтери. Але максимум, що приходить для дівчат у коробках з гуманітаркою – це прокладки. Часто – без індивідуального пакування, щоб покласти в кишеню. Які не дають зручно, вільно рухатись. Тампонів у магазинах більшості міст поблизу не знайдеш, аптеки теж переважно зачинені. А про такі речі, як ліки швидкої дії від молочниці, вагінальні аплікатори для супозиторіїв на випадок «немає де помити руки» і порошки від циститу – годі й мріяти. Так, їх можна замовити в інтернеті. Якщо не дивитися на кілометрову (я не жартую) чергу в двох найближчих містах, де працює пошта. Вільного вибору лікарів у нас теж нема. Навіть по закінченні контракту я могла пройти ВЛК лише в однієї гінекологині, бо вона в головному госпіталі Києва одна, і вона – жахлива. Примовляючи, що от у совку так робили, а зараз ніжаться, намагається відкрутити тобі соски, як іржаву гайку з жигулів, щоб на щось там перевірити, а вагітні дівчата просто зі скандалом несуть їй довідки від приватних лікарів зі словами «я не дам цій потворі доторкнутись до своєї дитини». Але шо, народжувати ж весело, ти ж завжди можеш піти з мобілізації завагітнівши, ага… Ой, а що, супровід вагітності для військових є? Бггг, нема.
Третє – кар’єрне зростання. Лише у 2018 році жінкам у ЗСУ дозволили законом займати ті ж посади, що й чоловікам. У відпустку по догляду за дитиною до недавнього часу теж могла піти лише жінка, навіть якщо вона старша за чоловіка за званням, виконує більше роботи та більше заробляє. Хоч тут видихнули. Ну, і звісно ж, жоден чоловік іще не стикається з тим, що при прийомі на службу йому відмовляють через стать (ні, не мають права, взагалі-то), не відправляють на підвищення «бо тут є ще чоловік, йому ж родину годувати», називають «окрасою колективу» й не сприймають як фахівця. Прибирання чи приготування їжі теж очікують чомусь від жінок – «ти ж ґаздинька». За матюки чи куріння теж домахуються до жінок: тижмайбутнямама! А що я пропустила, що в чоловіків сперматозоїди від куріння, алкоголю й стресу не втрачають живучості й це все не впливає на здоров’я майбутньої дитини? Окраса колективу – це фікус. Жінка в армії – це бойова одиниця, крапка.
Це – лише кілька прикладів, які показують величезні прогалини в системі. Ми воюємо й служимо досі не завдяки, а всупереч. Все, чого жіноцтво в армії досягло за ці роки – заслуга дівчат, які невтомно лупають скалу сексизму, поєднуючи це зі службою, активісток, які невтомно борються за рівні права, закріплені законом, і волонтерок, які беруться за розробку, пошив, тестування, закупівлю бозна-де, доставку бозна-куди і врахування фідбеку по тому, що дійсно необхідно військовослужбовицям на війні.
А коли у нас буде нарешті жіноча польова форма, жіноча зимова форма, жіноче військове взуття, жіночі засоби гігієни, жіночі ліки, а от посад, підвищень, обов’язків у армії жіночих чи чоловічих не буде, я нарешті сяду, проматюкаюся, закурю і розповідатиму про це все — якщо доживу — вже онукам. І тоді мені ніхто не повірить, що так було.
Надя Гарань — сержантка ЗСУ, перекладачка-синхроністка, звʼязківиця. У цьому авторському есе Надя ділиться своїм баченням того, чого жінкам не вистачає в армії. Про карʼєрний зріст, забезпечення, форму і особисту медицину — читайте реальний погляд на речі від української військової.
Чого вам, феміністкам, іще не вистачає в армії?!
Після новин про військовий облік жінок і врегулювання виїзду за кордон чоловіків на болотах тільки й чути, що вий про «феміністки мають боротися за право чоловіків на виїзд» (спойлер: ні) і «вас же «пустили» в армію, чого вам іще не хватає».
І ні, дівчата-військові не «ниють», дівчата-військові стискають зуби й витягують те, що не витягне переважна більшість людей що чоловічої, що жіночої статі. Просто якщо хочеться трохи краще зрозуміти, як це, можна поглянути на таке.
Перше і найболючіше. Речове забезпечення. Жінки на 9-му році війни не мають розробленої під жіночу статуру форми. Так, досі не мають. Ні, «повсякденка» і «парадка» – це ні біса не перше, що треба було розробляти й тестувати, а бачили в новинах ви скоріш за все саме їх. Ні, «просто взяти й замовити» можна лише чоловічу (якщо не з далекого закордону, чекати з місяць і не гарантія, що підійде). Ні, вставки для захисту колін у чоловічій та жіночій формі не на однаковій висоті, будова стегон і ніг теж не однакова. «Чоловіча» довжина й ширина, навіть якщо підходять, десь усе одно завеликі/замалі. Ні, бронежилети для жінок теж не видають. Ні, на ТМ «Балістика» нема, вже ніяких, зовсім. Так, груди до третього розміру теж трясе на бездоріжжі під броником і вони теж болять. Ні, білизну для жінок теж не видають. І не розробляють. На вбогих потугах із рожевими рюшами й ЗСУ-шним хрестом все скінчилось. Ні, на сайтах типу «Мілітариста» теж не продають і не розробляють. Так, ходити в чоловічій термобілизні з кишенькою «під дві гранати» між ніг – задовбує. Всі розробки «для жінок в ЗСУ», на які виділялися значні суми, закінчилися незручними підборами, сексуалізованими чоботами-ботфортами взагалі не знаю навіщо і макетом трусів зі швом рівно посередині, аби залежно від фізіологічних особливостей на маршах ти отримувала або криваві натертості, або множинні оргазми. Щоб хоч десь вони у тебе були!
Далі – медицина. І без того її здебільшого забезпечують волонтери. Але максимум, що приходить для дівчат у коробках з гуманітаркою – це прокладки. Часто – без індивідуального пакування, щоб покласти в кишеню. Які не дають зручно, вільно рухатись. Тампонів у магазинах більшості міст поблизу не знайдеш, аптеки теж переважно зачинені. А про такі речі, як ліки швидкої дії від молочниці, вагінальні аплікатори для супозиторіїв на випадок «немає де помити руки» і порошки від циститу – годі й мріяти. Так, їх можна замовити в інтернеті. Якщо не дивитися на кілометрову (я не жартую) чергу в двох найближчих містах, де працює пошта. Вільного вибору лікарів у нас теж нема. Навіть по закінченні контракту я могла пройти ВЛК лише в однієї гінекологині, бо вона в головному госпіталі Києва одна, і вона – жахлива. Примовляючи, що от у совку так робили, а зараз ніжаться, намагається відкрутити тобі соски, як іржаву гайку з жигулів, щоб на щось там перевірити, а вагітні дівчата просто зі скандалом несуть їй довідки від приватних лікарів зі словами «я не дам цій потворі доторкнутись до своєї дитини». Але шо, народжувати ж весело, ти ж завжди можеш піти з мобілізації завагітнівши, ага… Ой, а що, супровід вагітності для військових є? Бггг, нема.
Третє – кар’єрне зростання. Лише у 2018 році жінкам у ЗСУ дозволили законом займати ті ж посади, що й чоловікам. У відпустку по догляду за дитиною до недавнього часу теж могла піти лише жінка, навіть якщо вона старша за чоловіка за званням, виконує більше роботи та більше заробляє. Хоч тут видихнули. Ну, і звісно ж, жоден чоловік іще не стикається з тим, що при прийомі на службу йому відмовляють через стать (ні, не мають права, взагалі-то), не відправляють на підвищення «бо тут є ще чоловік, йому ж родину годувати», називають «окрасою колективу» й не сприймають як фахівця. Прибирання чи приготування їжі теж очікують чомусь від жінок – «ти ж ґаздинька». За матюки чи куріння теж домахуються до жінок: тижмайбутнямама! А що я пропустила, що в чоловіків сперматозоїди від куріння, алкоголю й стресу не втрачають живучості й це все не впливає на здоров’я майбутньої дитини? Окраса колективу – це фікус. Жінка в армії – це бойова одиниця, крапка.
Це – лише кілька прикладів, які показують величезні прогалини в системі. Ми воюємо й служимо досі не завдяки, а всупереч. Все, чого жіноцтво в армії досягло за ці роки – заслуга дівчат, які невтомно лупають скалу сексизму, поєднуючи це зі службою, активісток, які невтомно борються за рівні права, закріплені законом, і волонтерок, які беруться за розробку, пошив, тестування, закупівлю бозна-де, доставку бозна-куди і врахування фідбеку по тому, що дійсно необхідно військовослужбовицям на війні.
А коли у нас буде нарешті жіноча польова форма, жіноча зимова форма, жіноче військове взуття, жіночі засоби гігієни, жіночі ліки, а от посад, підвищень, обов’язків у армії жіночих чи чоловічих не буде, я нарешті сяду, проматюкаюся, закурю і розповідатиму про це все — якщо доживу — вже онукам. І тоді мені ніхто не повірить, що так було.
1
1
1
2
4
8
24
0
Так, груди до третього розміру теж трясе на бездоріжжі під броником
Трясе! Зато нікуди не випадають!
Трясе! Зато нікуди не випадають!
7
3
1
Жіночий ветеранський рух – це консолідація жінок ветеранок, що створена для збільшення можливостей реалізації себе в суспільстві. Та яка діє для:
Адвокації та захисту прав жінок ветеранок та діючих військовослужбовиць.
Впровадження рівних прав і можливостей через законотворення та адвокацію професійного та престижного сектору безпеки.
МІСІЯ:
Передати країну нащадкам у кращому стані, ніж ми її успадкували.
ВІЗІЯ:
Рівень життя суспільства покращився, армія стала професійною, а жінка в армії – сприймається як професіонал, мати військову професію – престижно, а рівень свідомості суспільства та внутрішньої культури в суспільстві – високі
СТРАТЕГІЯ:
Відродити національні цінності, побудувати демократичне свідоме суспільство завдяки досвіду жінок-воїнів, однодумців об’єднаних Україною.
Адвокації та захисту прав жінок ветеранок та діючих військовослужбовиць.
Впровадження рівних прав і можливостей через законотворення та адвокацію професійного та престижного сектору безпеки.
МІСІЯ:
Передати країну нащадкам у кращому стані, ніж ми її успадкували.
ВІЗІЯ:
Рівень життя суспільства покращився, армія стала професійною, а жінка в армії – сприймається як професіонал, мати військову професію – престижно, а рівень свідомості суспільства та внутрішньої культури в суспільстві – високі
СТРАТЕГІЯ:
Відродити національні цінності, побудувати демократичне свідоме суспільство завдяки досвіду жінок-воїнів, однодумців об’єднаних Україною.
4
2
3
1
Зима близько!
«Найважче звикнути до холоду, який роз’їдає кістки»
Авіценна, очільниця медичної служби 3 ОШБр
«Найпоширеніші травми зараз – обмороження. У тому числі, які, нажаль, приводять до ампутації кінцівок»
Єгор Фірсов, парамедик, військовослужбовець ЗСУ
Таких повідомлень з фронту ми отримали сотні минулої зими.
Так-так, друзі. Якщо військового не вбила куля чи арта за 2 роки служби, не відірвало кінцівку снарядом – це може легко виправити банальний холод та нестача базових засобів обігріву.
Ми віримо, що у вогні та крові боротьби за нашу землю, народжується свідома та активна українська нація, яка вміє вчитися на своїх помилках. Щоб наше військо не перетворилося на армію білих ходаків, VETERANKA відкриває палаючий збір для забезпечення 200 захисників та захисниць всім необхідним, щоб продовжувати ефективну боротьбу в умовах зими, не втрачаючи здоров’я, мотивації та людей через недостатнє спорядження. Перелік надаємо у слайдах.
Наша ціль 2 млн. грн
Термін до 1 листопада
зробити свій внесок за реквізитами:
Найменування отримувача: БО БФ ВЕТЕРАНКА
Код отримувача: 45043389
Рахунок отримувача: UA253052990000026003005017850
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
моно 5375411208272588
PayPal Sozvezdyeseldereya@gmail.com
Кожен ваш щоденний донат, репост, розмова в колективі – це врятовані пальці, руки, ноги та життя наших бійців. Наших з вами друзів, батьків, братів та сестер.
«Найважче звикнути до холоду, який роз’їдає кістки»
Авіценна, очільниця медичної служби 3 ОШБр
«Найпоширеніші травми зараз – обмороження. У тому числі, які, нажаль, приводять до ампутації кінцівок»
Єгор Фірсов, парамедик, військовослужбовець ЗСУ
Таких повідомлень з фронту ми отримали сотні минулої зими.
Так-так, друзі. Якщо військового не вбила куля чи арта за 2 роки служби, не відірвало кінцівку снарядом – це може легко виправити банальний холод та нестача базових засобів обігріву.
Ми віримо, що у вогні та крові боротьби за нашу землю, народжується свідома та активна українська нація, яка вміє вчитися на своїх помилках. Щоб наше військо не перетворилося на армію білих ходаків, VETERANKA відкриває палаючий збір для забезпечення 200 захисників та захисниць всім необхідним, щоб продовжувати ефективну боротьбу в умовах зими, не втрачаючи здоров’я, мотивації та людей через недостатнє спорядження. Перелік надаємо у слайдах.
Наша ціль 2 млн. грн
Термін до 1 листопада
зробити свій внесок за реквізитами:
Найменування отримувача: БО БФ ВЕТЕРАНКА
Код отримувача: 45043389
Рахунок отримувача: UA253052990000026003005017850
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
моно 5375411208272588
PayPal Sozvezdyeseldereya@gmail.com
Кожен ваш щоденний донат, репост, розмова в колективі – це врятовані пальці, руки, ноги та життя наших бійців. Наших з вами друзів, батьків, братів та сестер.
1
9
1
ANGEL ARMOR
Посада медика – досі топ по кількості жінок в армії. Медик – це далеко не завжди чергування на швидкій в умовно безпечній зоні, це і тисячі бойових медиків, які рятують життя на нулі. І серед них багато дівчат.
Окрім звичної амуніції, броніку та шолома, медик має рюкзак, вага якого пару десятків кг та носить поранених.
Ми з власного досвіду знаємо, що це не просто важко, а має руйнівні наслідки для опорно-рухового апарату. Тому вирішили полегшити життя дівчатам і закупити 50 надлегких бронежилетів саме для бойових медикинь!
Вага 1 броніка – 2 кг на противагу стандартному – 7 і більше кг
Мета збору – 3 000 000 грн
Нехай цей збір буде легким, як плити “Angel armor”
Посада медика – досі топ по кількості жінок в армії. Медик – це далеко не завжди чергування на швидкій в умовно безпечній зоні, це і тисячі бойових медиків, які рятують життя на нулі. І серед них багато дівчат.
Окрім звичної амуніції, броніку та шолома, медик має рюкзак, вага якого пару десятків кг та носить поранених.
Ми з власного досвіду знаємо, що це не просто важко, а має руйнівні наслідки для опорно-рухового апарату. Тому вирішили полегшити життя дівчатам і закупити 50 надлегких бронежилетів саме для бойових медикинь!
Вага 1 броніка – 2 кг на противагу стандартному – 7 і більше кг
Мета збору – 3 000 000 грн
Нехай цей збір буде легким, як плити “Angel armor”
7
1
Ви писали, що у нас все чудово, вже ні? Для чого ви це сюди тягнете? Що це змінить? Створюйте петиції, ідіть в ЗСУ вирішуйте проблеми з середини, донати на білизну для дівчат. І взагалі я не дуже за ’публічних’ військових таких, як снайперка. Я все розумію, але ці дописи тут ніякої допомоги не несуть
2
12
Ми, українські жінки ветеранки, доброволиці, діючі військовослужбовиці та волонтерки формуємо згуртовану частину суспільно активних громадян, які готові брати відповідальність за себе, та свою країну. Саме тому ми створили громадську організацію “Жіночий ветеранський рух”.
За два роки своєї діяльності ГО “Жіночий ветеранський рух” за підтримки “UN Women” провели вже IХ Установчих з’їздів Жіночого ветеранського руху “Злет ветеранок” на яких обговорювали стан впровадження гендерної політики в Секторі Безпеки та Оборони України та сфері соціального захисту ветеранок.
Ми закликаємо долучатися до Жіночого ветеранського руху ветеранок, діючих військовослужбовиць та волонтерок. Ми орієнтуємося на поширення в суспільстві демократичних цінностей і хочемо зробити все для того, аби наступне покоління зростало і розвивалося в мирній, успішній Україні.
Справ на нас чекає багато, тому ми закликаємо долучатися до команди. Разом ми зможемо вплинути на побудову професійної української армії, а також на образ жінки-військовослужбовиці як професіонала своєї справи. Ми хочемо донести до людей, що бути військовим чи військовою — це гордо і престижно. І загалом, нашими спільними силами, ми змогли б виховувати нові цінності та змінювати на краще внутрішню культуру сучасних українців.
За два роки своєї діяльності ГО “Жіночий ветеранський рух” за підтримки “UN Women” провели вже IХ Установчих з’їздів Жіночого ветеранського руху “Злет ветеранок” на яких обговорювали стан впровадження гендерної політики в Секторі Безпеки та Оборони України та сфері соціального захисту ветеранок.
Ми закликаємо долучатися до Жіночого ветеранського руху ветеранок, діючих військовослужбовиць та волонтерок. Ми орієнтуємося на поширення в суспільстві демократичних цінностей і хочемо зробити все для того, аби наступне покоління зростало і розвивалося в мирній, успішній Україні.
Справ на нас чекає багато, тому ми закликаємо долучатися до команди. Разом ми зможемо вплинути на побудову професійної української армії, а також на образ жінки-військовослужбовиці як професіонала своєї справи. Ми хочемо донести до людей, що бути військовим чи військовою — це гордо і престижно. І загалом, нашими спільними силами, ми змогли б виховувати нові цінності та змінювати на краще внутрішню культуру сучасних українців.
8
Вже сьомий рік в Україні триває війна з Росією. Військовослужбовці та військовослужбовиці гинуть боронячи цілісність нашої держави на Сході України. Загиблих вже не повернути та біль за їхньою утратою ми не втамуємо нічим… Але ми зобов’язані берегти та шанувати пам’ять про них.
За ініціативи громадської організації «Жіночий ветеранський рух», вже було висаджено п’ять Алей Пам’яті загиблих жінок в російсько-українській війні. В містах Краматорськ, Київ, Львів, Черкаси та Житомир. Декоративні яблуні Недзведського – це пам’ять про дівчат, які віддали найдорогоцінніше – своє життя за свободу і мир в Україні. Вони будуть зеленіти та квітнути, як квітла кожна з них.
Такі алеї є важливою складовою нової патріотичної історії України, її нового сприйняття. Сюди в будь який момент можуть прийти школярі, студенти, родини, щоб глибше зрозуміти і відчути події, які зараз відбуваються на Сході України. Тут можна гуляти, думати про сенс життя та про його істинні цінності.
Ми прагнемо, щоб Алеї пам’яті були висаджені по всій Україні, для того, щоб пам’ятати ціну, яку ми платимо за Незалежність.
Такі Алеї потрібні не тільки задля вшанування пам’яті про загиблих за свободу та незалежність України. Цей проект також має не менш важливу виховну функцію, тому що наші діти повинні розуміти, який важкий шлях зараз проходить країна, та якою цінною нам дістається Мир та їхній спокійний сон.
За ініціативи громадської організації «Жіночий ветеранський рух», вже було висаджено п’ять Алей Пам’яті загиблих жінок в російсько-українській війні. В містах Краматорськ, Київ, Львів, Черкаси та Житомир. Декоративні яблуні Недзведського – це пам’ять про дівчат, які віддали найдорогоцінніше – своє життя за свободу і мир в Україні. Вони будуть зеленіти та квітнути, як квітла кожна з них.
Такі алеї є важливою складовою нової патріотичної історії України, її нового сприйняття. Сюди в будь який момент можуть прийти школярі, студенти, родини, щоб глибше зрозуміти і відчути події, які зараз відбуваються на Сході України. Тут можна гуляти, думати про сенс життя та про його істинні цінності.
Ми прагнемо, щоб Алеї пам’яті були висаджені по всій Україні, для того, щоб пам’ятати ціну, яку ми платимо за Незалежність.
Такі Алеї потрібні не тільки задля вшанування пам’яті про загиблих за свободу та незалежність України. Цей проект також має не менш важливу виховну функцію, тому що наші діти повинні розуміти, який важкий шлях зараз проходить країна, та якою цінною нам дістається Мир та їхній спокійний сон.
6
1
7 рік? Ви впевнені, що 7 рік? Ще в 2014 році вона розпочалась, чи ви навіть не читаєте, те що сюди приносите?
8
VETERANKA FOUNDATION – це ще один важливий напрямок роботи ГО Жіночий ветеранський рух.
VETERANKA FOUNDATION опікується жінками, які отримали поранення на фронті, сприяє їх лікуванню та всебічній реабілітації від фізичного до морального відновлення (робота з неврологами, психологами, ерготерапевтами, досвідченими лікарями-реабілітологами та іншими спеціалістами).
Місія фонду – якісний комплекс соціальної та фізичної реабілітації жінок, які отримали поранення на війні. Ми допомогаємо захисницям пройти непростий шлях від поранення до повного повернення в повноцінне життя.
Ми сподіваємося, що фонд матиме спроможності допомагати не лише жінкам, які отримали поранення, а й всім ветеранкам. Після перемоги ми продовжимо складну комплексну, але надважливу реабілітацію ветеранок аби вони змогли інтегруватися у мирне життя.
VETERANKA FOUNDATION: ми – твій тил!
Реквізити для переказів з карт будь-яких банків
IBAN: UA253052990000026003005017850
ЄДРПОУ: 45043389
Отримувач: БО «БФ Ветеранка»
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
VETERANKA FOUNDATION опікується жінками, які отримали поранення на фронті, сприяє їх лікуванню та всебічній реабілітації від фізичного до морального відновлення (робота з неврологами, психологами, ерготерапевтами, досвідченими лікарями-реабілітологами та іншими спеціалістами).
Місія фонду – якісний комплекс соціальної та фізичної реабілітації жінок, які отримали поранення на війні. Ми допомогаємо захисницям пройти непростий шлях від поранення до повного повернення в повноцінне життя.
Ми сподіваємося, що фонд матиме спроможності допомагати не лише жінкам, які отримали поранення, а й всім ветеранкам. Після перемоги ми продовжимо складну комплексну, але надважливу реабілітацію ветеранок аби вони змогли інтегруватися у мирне життя.
VETERANKA FOUNDATION: ми – твій тил!
Реквізити для переказів з карт будь-яких банків
IBAN: UA253052990000026003005017850
ЄДРПОУ: 45043389
Отримувач: БО «БФ Ветеранка»
Назва банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”
1
2
4
Сильні для сильних. Марися М‘яновська
Марися М‘яновська, мисткиня, концептуальна фотографка, волонтерка, продюсерка зборів та маркетолог Руху VETERANKA. Закінчила Київський Національний Торгово-Економічний Університет, відділення реклами та маркетингу, також Школу сучасної фотографії Віктора Марущенка. Народилася та живе в Києві. Через свої фотопроєкти показує, як змінюються покоління людей і що впливає на ці зміни. Протягом останніх років Марися жила на дві країни — […]
Сильні для сильних. Ганна Демиденко
«Зараз час швидких рішень і відповідальності кожної українки та українця за перемогу» Історія Ганни Демиденко – це нескінченна щоденна волонтерська та громадська діяльність протягом 9 років війни. До 2013 року Ганна планувала переїхати та будувати кар’єру за кордоном. Плани кардинально змінила Революції Гідності та початок російсько-української війни в 2014 році. Історія про те, як Ганна […]
Сильні для сильних. Волонтерка Гандзя Морозова
Історія Гандзі – це трансформація з кастинг-менеджерки, другої режисерки та творчої особистості в очільницю волонтерського штабу VETERANKA. Гандзя в волонтерстві допомагає фронту та тилу 24/7 – поїздки з допомогою на деокуповані території та в гарячі точки. Як врятувало волонтерство під час війни, про навички з розряду “вперше в житті” та про щоденну мотивацію працювати на […]
Сильні для сильних. Юлія Кіріллова
Історія Юлії Кіріллової – це приклад ветеранки, яка після повернення з війни змогла успішно адаптуватися до нової реальності, знайти себе та підсилити інших. Це історія про те, як ветеранка стала викладачкою в 28 років, про боротьбу за права жінок у війську та як без пікселю продовжує боротися за країну. Від волонтерки до військовослужбовиці Сьогодні Юлія […]
Волонтерський фронт. Вікторія Родько
Волонтерський рух в Україні — це ще один фронт. Суцільна команда добродіїв на базі громадської організації Жіночого ветеранського руху працює у штабі швидкого реагування у Києві з 25 лютого 2022 року. За 9 місяців повномасштабного вторгнення у штабі працювало близько 300 волонтерів від водіїв, менеджерок проектів на гуманітарному складі, складі ліків, амуніції, у цеху по […]
Волонтерський фронт. Адріанна Мацьків
Як доставити тисячі аптечок з-за кордону і зібрати гроші на фото-виставці? Це легко, якщо ви Адріанна Мацьків, волонтерка ЖВР і керівниця напрямку партнерств. До вторгнення Одрі займалася нерухомістю і після Перемоги планує сконцентруватися на відновленні української економіки та бізнесу. Від закупівель та міжнародних партнерств, від благодійних заходів до реабілітації військових — Одрі невпинно працює на […]
Сильні для сильних. Вероніка Литвиненко
Вероніка Литвиненко – волонтерка та дизайнерка ЖВР. Повномасштабне вторгнення росії в Україну застало дівчину в Києві, а всю її родину – в Маріуполі. До волонтерства в організації долучилася в кінці лютого 2022-го – на третій день повномасштабного вторгнення росії в Україну. Зізнається, саме це дало їй ресурс та силу боротися, жити та бути корисною країні. […]
Розмова зі Станіславом Бітусом
Стас Бітус — дизайнер одягу, а тепер — ще і дизайнер жіночої військової форми від Жіночого ветеранського руху. Чому Стас почав шити одяг для військових, як познайомився з нашою парамедикинею Кубою та чим відрізняється фешн-дизайн від військового — читайте далі в нашому інтерв’ю. Розкажи про себе та свій досвід. Я, Бітус Станіслав Антонович, закінчив Київський […]
Розмова з Василиною Думан
Коли я представляюся незнайомим людям, то кажу, що я домогосподарка. З одного боку, це таке моє бунтарство, тому що, мені здається, домогосподарок несправедливо стигматизують у нашому суспільстві. А з іншого боку, так історично склалося, що мені довелося випасти роки на три через сімейні обставини. У мене спершу захворіла близька людина, потім ми намагалися її врятувати, […]
Розмова з Геною Титовим
Гена Титов у штабі ЖВР майже з самого початку повномасштабного вторгнення. У мирному житті він скульптор, художник, та, як сам каже, «трошки письменник». Про мистецтво під час та після війни, перемогу і волонтерство — читайте далі в інтерв’ю. Як змінилась ваша діяльність після 24 лютого? Я працював викладачем у школі — навчав ліпленню та малюнку. […]
Розмова з Діною, менеджеркою проєктів ЖВР
Діна Козлікіна у мирному житті займалась менеджментом проєктів у дизайн-компанії та викладала мови. Зараз вона допомагає ЖВР із організацією внутрішніх проєктів та SMM. Про особисті усвідомлення за час волонтерства, мотивацію та плани — читайте далі від першого лиця. Про історію свого знайомства із ЖВР З ЖВР я знайома давно, бо ще у 2020 році почалась […]
Про Мішу Комарова — того, хто у штабі з перших днів війни
День Незалежності. Півроку, як ми стали єдиним монолітом, і виборюємо її разом. Півроку
Марися М‘яновська, мисткиня, концептуальна фотографка, волонтерка, продюсерка зборів та маркетолог Руху VETERANKA. Закінчила Київський Національний Торгово-Економічний Університет, відділення реклами та маркетингу, також Школу сучасної фотографії Віктора Марущенка. Народилася та живе в Києві. Через свої фотопроєкти показує, як змінюються покоління людей і що впливає на ці зміни. Протягом останніх років Марися жила на дві країни — […]
Сильні для сильних. Ганна Демиденко
«Зараз час швидких рішень і відповідальності кожної українки та українця за перемогу» Історія Ганни Демиденко – це нескінченна щоденна волонтерська та громадська діяльність протягом 9 років війни. До 2013 року Ганна планувала переїхати та будувати кар’єру за кордоном. Плани кардинально змінила Революції Гідності та початок російсько-української війни в 2014 році. Історія про те, як Ганна […]
Сильні для сильних. Волонтерка Гандзя Морозова
Історія Гандзі – це трансформація з кастинг-менеджерки, другої режисерки та творчої особистості в очільницю волонтерського штабу VETERANKA. Гандзя в волонтерстві допомагає фронту та тилу 24/7 – поїздки з допомогою на деокуповані території та в гарячі точки. Як врятувало волонтерство під час війни, про навички з розряду “вперше в житті” та про щоденну мотивацію працювати на […]
Сильні для сильних. Юлія Кіріллова
Історія Юлії Кіріллової – це приклад ветеранки, яка після повернення з війни змогла успішно адаптуватися до нової реальності, знайти себе та підсилити інших. Це історія про те, як ветеранка стала викладачкою в 28 років, про боротьбу за права жінок у війську та як без пікселю продовжує боротися за країну. Від волонтерки до військовослужбовиці Сьогодні Юлія […]
Волонтерський фронт. Вікторія Родько
Волонтерський рух в Україні — це ще один фронт. Суцільна команда добродіїв на базі громадської організації Жіночого ветеранського руху працює у штабі швидкого реагування у Києві з 25 лютого 2022 року. За 9 місяців повномасштабного вторгнення у штабі працювало близько 300 волонтерів від водіїв, менеджерок проектів на гуманітарному складі, складі ліків, амуніції, у цеху по […]
Волонтерський фронт. Адріанна Мацьків
Як доставити тисячі аптечок з-за кордону і зібрати гроші на фото-виставці? Це легко, якщо ви Адріанна Мацьків, волонтерка ЖВР і керівниця напрямку партнерств. До вторгнення Одрі займалася нерухомістю і після Перемоги планує сконцентруватися на відновленні української економіки та бізнесу. Від закупівель та міжнародних партнерств, від благодійних заходів до реабілітації військових — Одрі невпинно працює на […]
Сильні для сильних. Вероніка Литвиненко
Вероніка Литвиненко – волонтерка та дизайнерка ЖВР. Повномасштабне вторгнення росії в Україну застало дівчину в Києві, а всю її родину – в Маріуполі. До волонтерства в організації долучилася в кінці лютого 2022-го – на третій день повномасштабного вторгнення росії в Україну. Зізнається, саме це дало їй ресурс та силу боротися, жити та бути корисною країні. […]
Розмова зі Станіславом Бітусом
Стас Бітус — дизайнер одягу, а тепер — ще і дизайнер жіночої військової форми від Жіночого ветеранського руху. Чому Стас почав шити одяг для військових, як познайомився з нашою парамедикинею Кубою та чим відрізняється фешн-дизайн від військового — читайте далі в нашому інтерв’ю. Розкажи про себе та свій досвід. Я, Бітус Станіслав Антонович, закінчив Київський […]
Розмова з Василиною Думан
Коли я представляюся незнайомим людям, то кажу, що я домогосподарка. З одного боку, це таке моє бунтарство, тому що, мені здається, домогосподарок несправедливо стигматизують у нашому суспільстві. А з іншого боку, так історично склалося, що мені довелося випасти роки на три через сімейні обставини. У мене спершу захворіла близька людина, потім ми намагалися її врятувати, […]
Розмова з Геною Титовим
Гена Титов у штабі ЖВР майже з самого початку повномасштабного вторгнення. У мирному житті він скульптор, художник, та, як сам каже, «трошки письменник». Про мистецтво під час та після війни, перемогу і волонтерство — читайте далі в інтерв’ю. Як змінилась ваша діяльність після 24 лютого? Я працював викладачем у школі — навчав ліпленню та малюнку. […]
Розмова з Діною, менеджеркою проєктів ЖВР
Діна Козлікіна у мирному житті займалась менеджментом проєктів у дизайн-компанії та викладала мови. Зараз вона допомагає ЖВР із організацією внутрішніх проєктів та SMM. Про особисті усвідомлення за час волонтерства, мотивацію та плани — читайте далі від першого лиця. Про історію свого знайомства із ЖВР З ЖВР я знайома давно, бо ще у 2020 році почалась […]
Про Мішу Комарова — того, хто у штабі з перших днів війни
День Незалежності. Півроку, як ми стали єдиним монолітом, і виборюємо її разом. Півроку
5
Сестри по зброї. Аліна Сарнацька
Аліна Сарнацька, киянка, до повномасштабної війни боролася проти насильства над жінками — домашнього, гендерного — у громадській організації “Еней”. Науковиця, має кілька освіт: психологія (бакалавр), соціальна робота (магістр), соціальна робота (аспірантура). Аспірантка Уманського педагогічного університету ім. Тичини. З перших днів російського нападу Аліна пішла до Територіальної оборони Києва і стала старшим медиком роти. Вона найбільше пишається тим, що створила патронатну службу для свого підрозділу, де було 12 волонтерів. Кожного пораненого у першу ж добу забезпечували павербанком, зарядкою до телефону, одягом і їжею.
Про те, чому активісти, які борються за права людей повинні бути в армії, яким своїм вчинком на службі пишається та як її змінила війна, читайте у нашому матеріалі.
Сьогодні Аліна Сарнацька — сержант Збройних Сил, старший медик роти. До початку повномасштабної війни дівчина в неї не вірила. Її оточення також не надто переймалося цим. Навіть, коли відчулися перші “дзвіночки” великої війни, Аліна відганяла ці думки. На момент повномасштабного вторгнення Аліна була вдома. Вона прокинулася близько 5 години ранку і через півгодини почула вибух — один з перших прильотів по столиці.
“Я дуже любила дивитися “Телебачення Торонто” (український ютуб проєкт), і десь перед війною, подивилася новий випуск, у якому вони говорили так, ніби вважають, що війна неминуча. Я злякалася, та була переконана, що великої війни не буде, тому що за всіма ознаками це було абсолютно невигідно Росії.
Вночі напередодні вторгнення намагалася заснути в якомусь екзистенційному жаху, але сподівалась, все одно, що війни не буде.
Я живу з людиною, яка служить у поліції. О 5-й ранку їх підняли по тривозі. Я сподівалася, що це просто якесь підсилення чи вони до чогось готуються, та о 5:30 пролунав перший вибух, який я почула в Києві, на своїй кухні.
З цим вибухом для мене світ перевернувся”.
Потім Аліна три дні провела на станції метро “Житомирська”, де люди ховалися від вибухів. Саме тоді дівчина усвідомила, що треба йти в армію.
“Мені здається, коли приходять росіяни, щоб всіх вбити, логічно, що треба піти в армію. Я опинилася в ТРО 5 березня.
У мене залишаються питання до тих, хто не пішов в армію, але хтось гарно пожартував у Twitter, мовляв, коли ми народилися, нас в пологовому поклали в коробку “на ЗСУ”. Тих, хто не народжений для війни, не поклали, а мене поклали. Я про це не знала до 35 років. Тепер знаю.
В армії я не була, як рибка у воді, бо насправді люблю сидіти вдома, читати книжечку.
Легко мені вдавалося тільки дружити. Також мені легко знаходити людей, знаходити щось потрібне, вирішувати якісь складні питання.
Один мій знайомий сказав, що через дев’ять місяців в армії стане простіше. Я йому не повірила, бо не думала, що війна триватиме так довго. Він виявився правим.
Нещодавно він сказав, що тепер знадобиться дев’ять місяців, щоб відвикнути від армії. Я знову маю надію, що він неправий, але починаю щось підозрювати…
Рідні Аліни складно прийняли її рішення піти до війська. Дівчина зізнається, що не очікувала такої реакції. А її друзі навіть звинувачували у егоїзмі, мовляв, не подумала про їхні переживання. Найбільшою підтримкою стала людина, з якою Аліна жила, її подруга і спільнота, у якій працювала, хоча й тут зробила певні відкриття для себе.
“До війни я була у багатьох громадських активностях, вважала, що активісти за права людини, мають всі встати і піти в армію, бо це єдине логічне рішення, адже зараз війна. Очевидно, що людину не потрібно захищати від домашнього насильства, якщо вона мертва.
Мені здавалося дуже дивним, що ці активісти продовжували розмовляти, робити круглі столи, і ще щось. Вони не просто не пішли на війну, вони навіть не перелаштували свою діяльність. Боротися за права жінок і забувати про обов’язки, 65-та стаття Конституції, — неправильно. Жінки ж рівні за правами, рівні за обов’язками. Але навіть молоді жінки з хорошим здоров’ям, без дітей нікуди не пішли. Для мене це досі певна травма.
Але мені пощастило, що моя рідна організація мене підтримала і допомагала. Ми розвозили їжу в деокуповані містечка і села. Я сама написала перші маленькі гранти на перерозподіл коштів, в нас були мінігранти, ми давали людям їжу.
Під час служби варто було знайти і певний порятунок для себе, тому Аліна вирішила розвивати соцмережі і створювати проєкти. Завдяки соцмережам можна було також збирати кошти і необхідні речі для підрозділів.
“Після кількох попереджень в Facebook я зрозуміла, що мене можуть там забанити, тому зареєструвалася в Twitter і мені здалося, що це моя соцмережа, у мене там понад 24 тисячі підписників.
Я люблю писати тексти, люблю, щоб їх читали. І Twitter дав мені підтримку, друзів. Це стало відкриттям.
Мені зда
Аліна Сарнацька, киянка, до повномасштабної війни боролася проти насильства над жінками — домашнього, гендерного — у громадській організації “Еней”. Науковиця, має кілька освіт: психологія (бакалавр), соціальна робота (магістр), соціальна робота (аспірантура). Аспірантка Уманського педагогічного університету ім. Тичини. З перших днів російського нападу Аліна пішла до Територіальної оборони Києва і стала старшим медиком роти. Вона найбільше пишається тим, що створила патронатну службу для свого підрозділу, де було 12 волонтерів. Кожного пораненого у першу ж добу забезпечували павербанком, зарядкою до телефону, одягом і їжею.
Про те, чому активісти, які борються за права людей повинні бути в армії, яким своїм вчинком на службі пишається та як її змінила війна, читайте у нашому матеріалі.
Сьогодні Аліна Сарнацька — сержант Збройних Сил, старший медик роти. До початку повномасштабної війни дівчина в неї не вірила. Її оточення також не надто переймалося цим. Навіть, коли відчулися перші “дзвіночки” великої війни, Аліна відганяла ці думки. На момент повномасштабного вторгнення Аліна була вдома. Вона прокинулася близько 5 години ранку і через півгодини почула вибух — один з перших прильотів по столиці.
“Я дуже любила дивитися “Телебачення Торонто” (український ютуб проєкт), і десь перед війною, подивилася новий випуск, у якому вони говорили так, ніби вважають, що війна неминуча. Я злякалася, та була переконана, що великої війни не буде, тому що за всіма ознаками це було абсолютно невигідно Росії.
Вночі напередодні вторгнення намагалася заснути в якомусь екзистенційному жаху, але сподівалась, все одно, що війни не буде.
Я живу з людиною, яка служить у поліції. О 5-й ранку їх підняли по тривозі. Я сподівалася, що це просто якесь підсилення чи вони до чогось готуються, та о 5:30 пролунав перший вибух, який я почула в Києві, на своїй кухні.
З цим вибухом для мене світ перевернувся”.
Потім Аліна три дні провела на станції метро “Житомирська”, де люди ховалися від вибухів. Саме тоді дівчина усвідомила, що треба йти в армію.
“Мені здається, коли приходять росіяни, щоб всіх вбити, логічно, що треба піти в армію. Я опинилася в ТРО 5 березня.
У мене залишаються питання до тих, хто не пішов в армію, але хтось гарно пожартував у Twitter, мовляв, коли ми народилися, нас в пологовому поклали в коробку “на ЗСУ”. Тих, хто не народжений для війни, не поклали, а мене поклали. Я про це не знала до 35 років. Тепер знаю.
В армії я не була, як рибка у воді, бо насправді люблю сидіти вдома, читати книжечку.
Легко мені вдавалося тільки дружити. Також мені легко знаходити людей, знаходити щось потрібне, вирішувати якісь складні питання.
Один мій знайомий сказав, що через дев’ять місяців в армії стане простіше. Я йому не повірила, бо не думала, що війна триватиме так довго. Він виявився правим.
Нещодавно він сказав, що тепер знадобиться дев’ять місяців, щоб відвикнути від армії. Я знову маю надію, що він неправий, але починаю щось підозрювати…
Рідні Аліни складно прийняли її рішення піти до війська. Дівчина зізнається, що не очікувала такої реакції. А її друзі навіть звинувачували у егоїзмі, мовляв, не подумала про їхні переживання. Найбільшою підтримкою стала людина, з якою Аліна жила, її подруга і спільнота, у якій працювала, хоча й тут зробила певні відкриття для себе.
“До війни я була у багатьох громадських активностях, вважала, що активісти за права людини, мають всі встати і піти в армію, бо це єдине логічне рішення, адже зараз війна. Очевидно, що людину не потрібно захищати від домашнього насильства, якщо вона мертва.
Мені здавалося дуже дивним, що ці активісти продовжували розмовляти, робити круглі столи, і ще щось. Вони не просто не пішли на війну, вони навіть не перелаштували свою діяльність. Боротися за права жінок і забувати про обов’язки, 65-та стаття Конституції, — неправильно. Жінки ж рівні за правами, рівні за обов’язками. Але навіть молоді жінки з хорошим здоров’ям, без дітей нікуди не пішли. Для мене це досі певна травма.
Але мені пощастило, що моя рідна організація мене підтримала і допомагала. Ми розвозили їжу в деокуповані містечка і села. Я сама написала перші маленькі гранти на перерозподіл коштів, в нас були мінігранти, ми давали людям їжу.
Під час служби варто було знайти і певний порятунок для себе, тому Аліна вирішила розвивати соцмережі і створювати проєкти. Завдяки соцмережам можна було також збирати кошти і необхідні речі для підрозділів.
“Після кількох попереджень в Facebook я зрозуміла, що мене можуть там забанити, тому зареєструвалася в Twitter і мені здалося, що це моя соцмережа, у мене там понад 24 тисячі підписників.
Я люблю писати тексти, люблю, щоб їх читали. І Twitter дав мені підтримку, друзів. Це стало відкриттям.
Мені зда
3
Сьогодні на Михайлівський площі біля пам’ятника княгині Ользі, яка одягнена в жіночий бронежилет рух Veteranka почали адвокаційну компанію аби наголосити: на надійному захисті жінок-військовослужбовиць – це жіночі бронежилети, зручна зимова форма, каски, берці маленьких розмірів та інша жіноча амуніція.
“Цією громадською акцією ми звертаємося до Міноборони аби вони публічно звернулися до всіх виробників бронезахисту об’єдналися та забезпечили жінок-військовослужбовиць надійною амуніцією з урахуванням анатомії. Якщо не почати це робити негайно ми фактично втрачаємо наших військових. Наразі 5 тисяч захисниць на рівні з чоловіками боронять нашу землю на передовій безпосередньо у зоні смертельного ризику», – коментує ветеранка Юлія Кіріллова, співзасновниця руху VETERANKA.
«Сьогодні жінки у війську змушені носити «чоловічий» варіант амуніції. Без полегшених плит вага такого бронежилета може сягати від 8-10 кілограм. У сукупності з рюкзаком 15-20 кг, аптечкою, різним одягом та додатковою амуніцією – таку вагу щодня носить на собі парамедик. Мені, наприклад, важливо, щоб броня не заважала працювати, тому в мене менша вага за рахунок неповного захисту (бока відкриті, не захищені). Належна броня надважлива аби людина довше зберігала своє здоров’я, щоб рятувати інших. Наразі забезпечення жінок відповідною бронею не просто актуальне, а нагальне завдання. Відлік іде на хвилини, адже дівчата вже на фронті, а амуніцією досі не забезпечує держава, – наголошує Олена Шарговська, парамедик, учасниця руху VETERANKA.
Ми публічно заявляємо, що тестували бронезахист декількох українських виробників. Наші відгуки позитивні, закупівлі з-за кордону доставляються в критчно тривалий час, одна з поставок з Америки у нас зайняла півроку. Тому ми наголошуємо на тому, щоб матеріально-технічне забезпечення захисниць було не на плечах волонтерів, це відповідальність Міністерства оборони України.
“Цією громадською акцією ми звертаємося до Міноборони аби вони публічно звернулися до всіх виробників бронезахисту об’єдналися та забезпечили жінок-військовослужбовиць надійною амуніцією з урахуванням анатомії. Якщо не почати це робити негайно ми фактично втрачаємо наших військових. Наразі 5 тисяч захисниць на рівні з чоловіками боронять нашу землю на передовій безпосередньо у зоні смертельного ризику», – коментує ветеранка Юлія Кіріллова, співзасновниця руху VETERANKA.
«Сьогодні жінки у війську змушені носити «чоловічий» варіант амуніції. Без полегшених плит вага такого бронежилета може сягати від 8-10 кілограм. У сукупності з рюкзаком 15-20 кг, аптечкою, різним одягом та додатковою амуніцією – таку вагу щодня носить на собі парамедик. Мені, наприклад, важливо, щоб броня не заважала працювати, тому в мене менша вага за рахунок неповного захисту (бока відкриті, не захищені). Належна броня надважлива аби людина довше зберігала своє здоров’я, щоб рятувати інших. Наразі забезпечення жінок відповідною бронею не просто актуальне, а нагальне завдання. Відлік іде на хвилини, адже дівчата вже на фронті, а амуніцією досі не забезпечує держава, – наголошує Олена Шарговська, парамедик, учасниця руху VETERANKA.
Ми публічно заявляємо, що тестували бронезахист декількох українських виробників. Наші відгуки позитивні, закупівлі з-за кордону доставляються в критчно тривалий час, одна з поставок з Америки у нас зайняла півроку. Тому ми наголошуємо на тому, щоб матеріально-технічне забезпечення захисниць було не на плечах волонтерів, це відповідальність Міністерства оборони України.
1
4
1
Это бот,у него здесь не один аккаунт,мне вчера отвечал с двух аккаунтов одновременно,модераторам жаловалась,они никак не реагируют,а мои комментарии удаляют. Этот бот здесь на зарплате, не удивлюсь,если меня сейчас забанят,чтобы другие не читали,что я пишу.
7
Согласна
Сначала как женщина военнослужащая хотела написать в темп свое мнение
Но комменты автора - это жесть. То одно, то другое, много, противоречит друг другу. Поэтому смысла писать не вижу
Тоже хочу пожаловаться на тему
Сначала как женщина военнослужащая хотела написать в темп свое мнение
Но комменты автора - это жесть. То одно, то другое, много, противоречит друг другу. Поэтому смысла писать не вижу
Тоже хочу пожаловаться на тему
6
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу