"воно тобі треба?" або "воно тобі не треба"у вас також такий менталітет в сім"ї?

я росла в сім"ї де мені весь час казали ці два речення, коли я говорила про свої потреби. вони рахували що достатньо лише мене нагодувати (чим попало, що було, головне що не голодна) і вдягти. так і казала бабуся - "ти вдіта та нагодована, от і сиди тихенько, що тобі ще треба?"
тобто вчили свої потреби інші засунути собі в опу і сидіти тихенько.
тепер я вже доросла, але досі помічаю за собою таке...що сама поводжусь з собою так як вони поводились зі мною - заперечую свої очевидні потреби і сиджу тихенько. на прикладі...я бачила рекламу крему від чорних точок на обличчі. дуже рекомендували його. і я така думаю "тю...про які чорні точки вони говорять...мені таке не треба", хоча я страждаю від розширених пор скільки себе пам"ятаю. але весь цей час сама себе убєждала що у мене все добре, мені не потрібен догляд...І от тільки що зрозуміла що насправді потрібен. і це найменша проблема. насправді у мене купа...здоровенна гора потреб...на які з самого народження мого закривали очі, і я ставши дорослою так же робила...при чому неусвідомлюючи цього. і тепер..коли я лише зараз зрозуміла...як насправді обстоять справи..на прикладі того нещасного крему...мені вже страшно стає від усвідомлення масштабів власних потреб..і того..що їх треба задовольняти, і тоді буду почуватись краще. а досі..я почувалась нещасною і навіть не розуміла чому так. розумієте?