Жалко ли вам женщин которым изменяют мужья?

Чого їх жаліти? За них порадіти треба що таке лайно відвалилося

А чоловіків яким зраджують дружини? Кожен живе як хоче

жалость - плохое чувство.

Ні, не жалко, вони самі це обирають для себе

Не моє діло. Не жалію, але і не заздрю ))

Вас пожаліти? Всі зраджують

Жалею, так как для них это часто сильный удар поддых и потеря привычного мира.

Все одно.
Але ж треба кудись тиснути.
Шкода. Їм же зраджують
І чоловіка було би шкода

+1

Всё равно. Эти женщины могут изменять в ответ или развестись. Чего их жалеть ?

Какой в этом смысл?

Зачем их жалеть? Они себе избранника выбирали, им его не навязали.

Моя думка, проблеми у відносинах це провина обох. Якщо є зради, або є причина, або жінка притягує таких, це так само як попадаються алкаші, абьюзери тирани і тп

Чего жалеть. Если их это не устраивает, то они бросают своих кобелей. Если не бросают, значит им так нормально.

Чого іх жаліти?Мене взагалі не цікавить життя інших.Шкода,як захворіла людина невиліковною хворобою.

Да очень если она ничего не знает

Так не факт, що відвалилося)

Вообще не жалко, особенно домохозяек или вечных декретчиц, тут мужей пожалеть надо

В 100 из 100 там оба друг друга стоят
Не жалко вообще
Мало того когда то сказала лучшей подруге ,ее муж спал с моей соседкой ,собрала все доказательства, он бил ее периодически, был любитель прибухнуть и когда я узнала что он трахает соседку собрала все доказательства и решила сказать это лучшей подруге ,мотивируя тем что я бы предпочла знать и грамотно использовать эту информацию
Итог такой, они дальше были вместе, я вышла мразью для него , они дальше живут он гуляет и лупит ее но дарит айфон раз в год а она всем рассказывает что это он кобель и живет с ним дальше.
И много еще случаев было разных
Всегда муж и жена друг друга стоят.
Мне не жалко ни жен, и чморить любовниц по факту в 99% не в чем
Ни она давала обещания любить тебя и ни она принимала решения заводить детей

Мені прикро за жінку якщо вона вперше дізналася про зраду. Зрада це завжди боляче. Спочатку шок, наче тебе мішком оглушили, просто нерозуміння - отак відверто брехати в очі, людина котра клялася тобі у вірності, котра хотіла дитину - як можна так поступити, ну як???. Потім думки - не знаєш що робити, руйнуються плани, знецінюється усе добре що ти робив для партнера, твої милі приємні подарунки, слова, вчинки виглядають жалюгідними і кумедними, самооцінка падає у прірву. Потім вмирають почуття, гидко бачити та торкатися цієї людини, навіть якщо зовні все нормально, постійні думки і самовмовляння якогось компромісу з самою собою. Страшно від розуміння що треба усе починати з початку, що дарма витратила свій життєвий час і сили, страх що може і не вийти ще раз, страшно що ще раз таке може трапитися.
І якщо теоретично пробачити і забути зраду можна (я не змогла), але увесь жах ситуації, що вона скоріш за все повториться, та й жити в постійній тривозі та зневірі жахливо.
І ось тут мені вже не жалко тих кого зраджують постійно - з людиною можуть вчиняти лише так, як вона дозволяє з собою вчиняти. Якщо хтось вважає для себе прийнятним, що його цінність на рівні плінтуса, то чого жаліти таку людину. Вона сама в даному випадку обирає такі стосунки, тож чого її жаліти? (ситуації реального насилля та криміналу не обговорюємо).