Чи покарали б ви старшу дитину?

увы! БЫла тема где маманы в 8 лет не знали как детей научить вытирать попу и требовали чтобы учительница в школе это делала.. А тут младшую довести до школы? Ну так это ЖЕ НЕ НА СПИНЕ ее нести Сначала сами воспитывают детей безответсвенных, потом рыдают тут на форуме что в 11лет не могут справиться. С 8 лет ребенок уже способен что-то помогать по дому (мыть посуду, пылесосить, вытереть пыль) ан, нет! Даже за компанию довести сестру - ПРОБЛЕМА! А в чем сложность? Взять за руку и довести? Где нагрузка? Приятно, что хоть кто-то внимательно читал автора! Спасибо Вам!

Я не могу вас понять полностью или разделить ваши чувства, так как не до конца понимаю ситуацию, почему волонтерсвом нужно было заниматься непрерывно.Судя по ситуации у вас, итог не был результатом короткого периода. Но вам виднее,наверное, так было нужно.Не знаю.

То вже не сильно до теми, але вона вже все одно втухає, то розкажу.
14 і 22 дуже сильно розрізняються. В аершу чергу по маттзабезпеченню. ЗП бійця була 3000 гривень. В другу - по залученню. Бо то ще вторгненням не вважалося, а тим більше не було повномашстабним.
Зараз боєць приходить, отримує крім зброї ще й одяг. ЗП на передку дозволяє купити собі теч чим армія не забезпечила. Ну там більш зручне.
2014 - нема нічого , крім калашів і ящиків зі старими костюмами хімзахисту. Берці ’1000 кроків’ (розвалюються миттєво, труть). Нічого взагалі. Я перші фото чоловіка нещодавно дивилася. Рекс! В дубку, в якому ми на байдарках сплавлялися і кєди :) Отже, в першу чергу - роздобути берці. Пішов разом із двома друзями - окей, три пари. Сонечко, у нас тут геть хлопчина босий, у нього тільки мама в селі, ладно, де 3 пари, там і 4.
Медицина. Є зеленка і старі пакети з бавовняним тампоном таким. Турнікети, целокси. Банальні штуки - протипростудне, чи від геморою. Угу, теж на себе і того парня. Бо віддасть своє, а йому потім не вистачить, тож і плануєш із запасом.
Білизна - розходник. Прати нема де, поносив - викинув.
Вітаміни, свіжі овочі і фрукти (інакше будеш слати свічки від геморою).
Теплаки. Дальноміри. Прилади нічного бачення.
Мішки будівельні, цвяхи, плівка.

Прилетіло, все згоріло, починай спочатку.

У бійців тільки родичі і друзі. Бо держава ледь на ноги ставала. Багато не чекали. Але щоб тато повернувся, треба було крутитись.

Бо отак лежиш вночі без сна, і розумієш, що стерті ноги - смерть, бо не зможе швидко пересуватися. Захворів - швидко не відреагує на небезпеку. Не матиме пнв - і їх дрг переріже.

Бо в армії не було досвічених. Оці лінгвісти-програмісти від строкової косили, а тут війна.

Зараз зовсім інша ситуація. Бійці самі собі багато чого купують, побут держава забезпечує.
В 22-му в лютому довелося згадати старі навички, але за пару місяців вже потреба в побутовому волонтерстві відпала. Все налагодилося.
Зараз родини допомагають здебільшого із серйозними зборами. Але вони по часу не такі містки, як оцей побутовий базовий дріб´язок (шкарпетки купуємо на Шулявці, бо там тренінгові зі знижками, за труханами мчимо на Троєщину, а за кабелями на Юність - общєствєним транспортом, яке таксі треба ще мильно-рильне купити. Потім це все ретельно запакувати у 8 шарів скотча, і шукати того волонтера, який їде на Схід, та ще й згоден в ці грєбєня закинути твою передачу.
І все це ти можеш робити в обід або після роботи. Роботу кинути не можеш (кредит, дитина, оце все військове теж треба).
Не пришлеш життєво-необхідне, і він загине, і побратими теж.
Я і зараз, з усім досвідом, не пішла б іншим шляхом. Родичі мої відсторонилися. Ну там окрема історія.
Особисто мені були страшні ночі. Бо реагуєш га кожен шорох, не спиш майже. Так, куняєш.
Тата ми і Бог тоді зберегли.
На виході отримали - дуже жорсткий птср у чоловіка, розвалену дитину і мене. Чоловік впорався за 3-4 роки, мала за 7-8, я не впоралася зовсім і ось пірнула в 22-й)))

Я багато писала дружинам на початку, щоб берегли себе, бо ніхто за дружину не подумає. Що не можна витиратися, бо все на мамі-дружині. Дуже сподіваюся, може, хтось і почув.

Зараз ось протрималася майже 2 роки нормально. Нещодавно зрозуміла, що не тягну і звільнилася з роботи. Підлітку мама зі здоровою головою потрібна не менше.

Де чоловік зараз, теж служить?

Звісно, воює.
Без ротацій, бо бригада велика.

Пусть вернется целым и невредимым! Сил вам и дочке

Потому что нашу армию никто не содержит, к сожалению.
Обычно волонтерят те, кого коснулось- брат, парень, отец, муж, друг на войне (

То вже не сильно до теми, але вона вже все одно втухає, то розкажу.
14 і 22 дуже сильно розрізняються. В аершу чергу по маттзабезпеченню. ЗП бійця була 3000 гривень. В другу - по залученню. Бо то ще вторгненням не вважалося, а тим більше не було повномашстабним.
Зараз боєць приходить, отримує крім зброї ще й одяг. ЗП на передку дозволяє купити собі теч чим армія не забезпечила. Ну там більш зручне.
2014 - нема нічого , крім калашів і ящиків зі старими костюмами хімзахисту. Берці ’1000 кроків’ (розвалюються миттєво, труть). Нічого взагалі. Я перші фото чоловіка нещодавно дивилася. Рекс! В дубку, в якому ми на байдарках сплавлялися і кєди :) Отже, в першу чергу - роздобути берці. Пішов разом із двома друзями - окей, три пари. Сонечко, у нас тут геть хлопчина босий, у нього тільки мама в селі, ладно, де 3 пари, там і 4.
Медицина. Є зеленка і старі пакети з бавовняним тампоном таким. Турнікети, целокси. Банальні штуки - протипростудне, чи від геморою. Угу, теж на себе і того парня. Бо віддасть своє, а йому потім не вистачить, тож і плануєш із запасом.
Білизна - розходник. Прати нема де, поносив - викинув.
Вітаміни, свіжі овочі і фрукти (інакше будеш слати свічки від геморою).
Теплаки. Дальноміри. Прилади нічного бачення.
Мішки будівельні, цвяхи, плівка.

Прилетіло, все згоріло, починай спочатку.

У бійців тільки родичі і друзі. Бо держава ледь на ноги ставала. Багато не чекали. Але щоб тато повернувся, треба було крутитись.

Бо отак лежиш вночі без сна, і розумієш, що стерті ноги - смерть, бо не зможе швидко пересуватися. Захворів - швидко не відреагує на небезпеку. Не матиме пнв - і їх дрг переріже.

Бо в армії не було досвічених. Оці лінгвісти-програмісти від строкової косили, а тут війна.

Зараз зовсім інша ситуація. Бійці самі собі багато чого купують, побут держава забезпечує.
В 22-му в лютому довелося згадати старі навички, але за пару місяців вже потреба в побутовому волонтерстві відпала. Все налагодилося.
Зараз родини допомагають здебільшого із серйозними зборами. Але вони по часу не такі містки, як оцей побутовий базовий дріб´язок (шкарпетки купуємо на Шулявці, бо там тренінгові зі знижками, за труханами мчимо на Троєщину, а за кабелями на Юність - общєствєним транспортом, яке таксі треба ще мильно-рильне купити. Потім це все ретельно запакувати у 8 шарів скотча, і шукати того волонтера, який їде на Схід, та ще й згоден в ці грєбєня закинути твою передачу.
І все це ти можеш робити в обід або після роботи. Роботу кинути не можеш (кредит, дитина, оце все військове теж треба).
Не пришлеш життєво-необхідне, і він загине, і побратими теж.
Я і зараз, з усім досвідом, не пішла б іншим шляхом. Родичі мої відсторонилися. Ну там окрема історія.
Особисто мені були страшні ночі. Бо реагуєш га кожен шорох, не спиш майже. Так, куняєш.
Тата ми і Бог тоді зберегли.
На виході отримали - дуже жорсткий птср у чоловіка, розвалену дитину і мене. Чоловік впорався за 3-4 роки, мала за 7-8, я не впоралася зовсім і ось пірнула в 22-й)))

Я багато писала дружинам на початку, щоб берегли себе, бо ніхто за дружину не подумає. Що не можна витиратися, бо все на мамі-дружині. Дуже сподіваюся, може, хтось і почув.

Зараз ось протрималася майже 2 роки нормально. Нещодавно зрозуміла, що не тягну і звільнилася з роботи. Підлітку мама зі здоровою головою потрібна не менше.

Знаю и понимаю.
Но и тут нужно как то дозировать свою деятельность делать для родных, а не для всех.

А может ей так легче было?

Есть люди, которые дарят другим свет, делают добро, а на близких ресурсов не хватает

Это нехорошее явление,и иначе называется.
Но тема не об этом.

Они иначе не умеют и не могут

Наташа, це ти?