Киев, кто вернулся домой с детьми, жалеете?

працюю з трьома командами корпорацій(будівельна, фармацефтична)
диретори і васники теж на місці.
але я майже рік я виїхала, рік витримала , діти ні. тепер їжджу по роботі додому. діти поки тут
але морально дуже хочу додому. хоча гарно заробляю і рівень життя підтримую гарний . але життя мігранта важке

Ні, не жалію. Дитина дуже прив´язана до рідні, до дому. Я сама домашня дуже. Але розумію, що може бути всяке.

Так муж с собакой.

Скажите, а что в этом смешного?

Так объясните. Покажите фото последствий прилетов.

Ну как, двояко звучит))) с кем собака не так важно, как с кем любовник))

Без гумору нікуди. 😉
Я виїхала з міста, не за кордон. Мій завів двох собак. Однієї вже немає. Шукає іншу.
Війна розставляє все по своїх місцях. Рветься там, де тонко. Але не лише там.
Я не вірю, що чоловіки не хочуть повернення родини. А, якщо не хочуть, як тут писали вище, то це ознака того, що вже не дуже треба. А, якщо ще й відговорюють, живучи два роки одиноко, то це викликає сумнів. Чи сам живе?

Это как раз критичный период. +/- год
От полтора становится проще

В какой Вы стране?

Мальчики, девочки?

Чем сложна жизнь эмигранта?

Мы в Дніпрі. Двоє дітей.
Виїжджали, через 1,5 міс повернулись додому. Щаслива бути дома

А хто ви за фахом?

тим, що ви емігрант)) а вдома ви вдома. і можливо тим, що вдома ви хтось, а в міграції все починаєте спочатку в 40-50+
якщо нема куди повертатись, то інше питання
але якщо все вдома було супер. а тут ти не маєш всього влассного комфорту, то так собі
люди звикають до хорошого. коли ти без нічого отримав перше авто задешево, то ти кажеш ооо круто. або коли зарплата в АТБ була 10 тисяч, а тут 50, то також здається- круто))) а коли ти мав більше і пішов на рівень нижче, то вже важче

В какой вы стране?

Моя сусідка зараз (в Німеччині) чоловік служить. Вдома за два роки не була. Це про зустрічі з військовим у відпустці. Дітей інтегрує)

Ох, тут не понятно. У мене є двоюрідний брат, коли почалась війна, на другий день, жінка з дитиною три роки виїхала, і він, і вона так хотіли - бо боялися. Потім пройшло пару місяців - він звав її, дуже довго звав її обратно, але вона постійно казала, що їй страшно повертатись. Зараз - він її і не зве назад, він звик, точно знаю, що нікого у нього немає. Просто вже в нього життя устаканилося...з роботи їде допоможе матері та бабусі, потім додому, приготує собі вечерю і за комп або телевізор. І так кожний день. Гроші їй туди посилає, тут особо їх не тратить, живе скромно, нікуди не ходить, більше сумний. Розмовляє по відео зв´язку годину на день з нею та дитиною. Дуже переживає саме, що дитина, а в нього син відвикає від нього, раніше прям все розказував, а зараз просто привіт та пока, з дружиною болтає.
Просто людина така істота, що звикає до всього. Він вже звик бути самотнім, ні під кого не потрібно підвлаштовуватись....

Спасибо за развернутый ответ
Уловила суть. Не думала в этом направлении.

Моя история: дома была никем и в эмиграции никто — живется зарубежом легко, и адаптироваться не приходилось.

Вы уже не первая советуете автору идти работать. А автор писала, что работает ))) у всех по-разному мозг и психика устроены, я автора понимаю, никакая работа до конца не отвлекает от мыслей о жопе. А тем более есть еще ночь-время для дискотеки тараканов в голове )))

Хоспаде, шо ж вы все плачете . Подруга в Германии почти второй год уже тоже страдает, и понимает, что в Украину из-за своих хотелок она уже не вернется, там дети и муж которым все нравится и все всех устраивает. Берите себя как-то в руки и начинайте жизнь с чистого листа. Вы скучаете по прошлой жизни, но если Вы вернетесь, то оно уже не будет как раньше, ну по крайней мене я сужу по своему опыту.

Все зависит от вашего подхода к жизни. Я уехала сама с ребенком в никуда, все оставила, взяла денег и маленький чемодан вещей. Когда ехала в Чехию, то даже не могла решить в какой город поеду, нашла по дороге людей у которых остановиться было можно, хотя изначально хотела гостиницу снять и искать квартиру (наивная))). Нашла работу за 3 недели и сняла сразу квартиру, никаких пособий не оформляла, но я знаю английский хорошо, ребенок сразу пошел в школу. Да тяжело было, но я такая как заяц дюрасел, могу делать все и сразу, мало переживаю о том что не очень комфортно жить, что люди что-то подумают или как-то посмотрят, вообще легко к новому привыкаю и ищу кругом позитив. Ребенку было сложнее, она довольно чувствительная, ей понадобилось больше года привыкнуть. Реально никто не ждёт, но могут и помочь, сейчас уже конечно меньше. Я бы искала работу сегодня уже в Украине и ехала сразу работать (но конечно без языка это будет завод).

Большой секрет наверное открою - от смерти от убежишь . Дата смерти известна еще до рождения . Так что кто пытается убежать от смерти ща границей - не тешьте себя иллюзиями .

І доля написана, і все тлєн і суєта суєт, да?

Значить він їй не потрібен
І вона має на то право

Ми плануємо виїзд у травні. Дитина шкільний рік закінчить. Це не навчання з тривогами. У школі сидять у галасі( підвал). У художній школі немає куди ховатись. Бігають у метро.
Коли вночі тривоги…коридор. На стресі постійно. Не бачу перспектив у подальшому житті в Україні. Закони.. рішення влади знищують все з середини. Якщо раніше була злоба на зовнього ворога, то тепер розумію, що знищують і з середини.

Да . Плюс минус отработка кармы , туда сюда . Но от смерти никак . У нас в классе девочка должна была приехать к сентябрю из Германии , там летом прыгнула в бассейн и сломала шею .

Ось тут згодна. Просто тоді і речі потрібно називати своїми іменами і честно в очі партнеру озвучувати. Ну то я така) За порядність. А то як починають про любов, чи як вчора інша сказала: якось воно з чоловіком буде)) Як буде? саме утрясеться?

Яка зручна позиція. Це ж нічого не треба робити, вирішувати, виходити за межі. Живеш собі як живеться, пливеш за течією....

То треба було нікому не тікати з Бахмуту, Авдіївки і Маріуполя
Як дата смерті не прийшла? То всі б жили нормально ?
А чого в укриття бігати ?
Сирени до чого вмикати ?
Все ж предпешено

Скажіть це родичам вчорашної родини з Харкова.Жителям будинків в Києві в Солом´янському або Голосієвському районах.Жителям Дніпра,Одеси,Миколаєва,Херсона та навіть такого здавалось би безпечного Львова.Де вже є жертви в житлових будинках.Так,в кожній країні можна померти.Але в Україні ці шанси надто високі.