Киев, кто вернулся домой с детьми, жалеете?

Жалею , нахожусь в депрессии .
Последняя дура что приперлась . Думала детям с языком там сложно пусть в нашей школе какие то знания . А Оказалось лучше б там язык учили , чем 0 знаний в наших школах . Еще и законы в 16 беги в военкоматы и тд 🤦‍♀️.. в общем дурень думкою багатіе ((

Шанси як би неравні
Статистика смертності в Мокако і на Сході однакова ?

Нормальные - не мыслят категориями разрешают/не разрешают относительно взрослых людей.

Жалею , нахожусь в депрессии .
Последняя дура что приперлась . Думала детям с языком там сложно пусть в нашей школе какие то знания . А Оказалось лучше б там язык учили , чем 0 знаний в наших школах . Еще и законы в 16 беги в военкоматы и тд 🤦‍♀️.. в общем дурень думкою багатіе ((

Автор, если детям нравится, вам крупно повезло. Они адаптировались. Им легче, они дети. Вам взрослой тяжелее будет даваться адаптация и это нужно понимать. Я уже два года не в Киеве. Две квартиры с ремонтами. Машину только забрала с собой. Мне тяжело. Но у меня ребенку 2 года. Пошла в садик, уже говорит немного и на местном и на родном языке. Я радуюсь, что ребенок адаптирован. А у взрослой меня адаптация прийдет ко мне не раньше, чем года через 3 и это норма для абсолютно любого эмигранта. Единственная разница между эмигрантом, который готовился и собирался эмигрировать, это подготовка моральная. И он ехал точно не с одними трусами в руках. А так, у любого взрослого адаптация проходит сложнее и это нужно понимать. Думайте в первую очередь о детях и учите местный язык. Ваша жизнь изменится и вы забудете про Киев. К большому сожалению, послевоенное восстановление страны - то еще удовольствие. Так что у вас не все так плохо.

Я повернулась. Хоч і працювала по спеціальності за кордоном , але так харило оце чуже оточення, вкурвлюввло вчити мову а ти не хочеш бо нащо ,скоротж війна скінчиться і ти додому повернешся. + Оце від зп до зп. Оренда огррмний шмат зп забирала. Літом були вдома - і тоді я зрозуміла як сильно хочу бути в Україні, і не хочу адаптуватись. Дитина теж не змогла адаптуватись, і все якось склалось що повернувшись в тихе безпечне місце стало ще гірше морально. І в мене немає чоловіка, щоб вертатись до нього. Тут навіть думок не було шукати відносити. Від наших за кордоном верне, від місцевих ще більше. Вважаю пощастило коли в тебе безкоштовне житло і гарна робота і няня під боком ( мама наприклад) а так повернулись, і так само знімаю квартиру, але дитина серед свого оточення, хоч і знімаємо квартиру, але значно дешевше ніж в Празі виходить. Я не вбачаю нічого героїчного сидіти за кордоном і їхати менталкою , зато в безпеці. І дійсно щаслива за своїх знайомих, які влаштувались в ганіших умовах і не збираються повертатись, і це не робить їх гіршими. Мені подобається , що сьогодні захворіла - сьогодні потрапила до лікаря. Щось зламались - знайшли швиденько майстра і все на місці поразумілись, знайомі всі тут - захотіли в гості - на вихідних вже язикам чешем і чаюєм, треьа спитати щось в людей - спитала і тобі відповіли. А не сиди думай як те речення правильно склєпати - а потім відкриваєш рота і всі слова як захотіли так і вилетіли 😂 короче для мене і дитини стрес цей закордон. Вдома немає паніки від обсирилів, так страшно але думок немає повертатись. Дитина як підросте і захоче за кордон - стримувати не буду, буду сприяти навіть її міграції. Здається, молодим краще адаптуватись. Короче якщо ваш лбьовнік вас перший час підтримає, поки роботу шукатимете - то вертайтесь та й все

Надто високі шанси померти - це на нулі на фронті, на прифронтових територіях.
В Києві, Львові померти від ракетного обстрілу шанс приблизно такий же як загинути під колесами авто.

У нас тоже собственник на месте. Но регулярно ездит к семье за границу. Кто вернулся в 2022 тоже все на месте, а остальные постепенно выезжают. Из выехавших в 2023 никто не вернулся, едут уже подготовленные к жизни там. Кто-то удаленно продолжает работать, кто-то сразу просто прекращает, кто-то на месте быстро находит работу. Сфера востребованная везде. Не социальщики если что. Это почему-то очень триггерит вернувшихся в 2022 году.

А откуда вернулись?

Зато одна знакомая так ту Чехию расхваливает , как всё расчудесно :муж сварщик -1500 евро, она - парикмахер , сыновья с удовольствием учатся . Глаза закатывала летом на цены в наших супермаркетах (приезжала) и хаяла Украину.

Ну из этих подготовленных не все там устроятся, многие тоже вернутся.
Сейчас есть такие знакомые, то они себе немного не так все представляли, и это только лагерь их впечатлил, правда 2й за 2 недели.
А как пойдут поиски жилья, работы, курсов, врачей, школ и садиков детям, адаптация там...
Многие оставшиеся видят только красивые картинки путешествий выехавших в соц.сетях и ничего не анализируют, ни думают ни на шаг вперёд.

Ну из этих подготовленных не все там устроятся, многие тоже вернутся.
Сейчас есть такие знакомые, то они себе немного не так все представляли, и это только лагерь их впечатлил, правда 2й за 2 недели.
А как пойдут поиски жилья, работы, курсов, врачей, школ и садиков детям, адаптация там...
Многие оставшиеся видят только красивые картинки путешествий выехавших в соц.сетях и ничего не анализируют, ни думают ни на шаг вперёд.

Жалкую, що повернулась. Треба було їхати далі. Були в Німеччині 6міс. Виїхали одразу в лютому 22 з Києва. Повернулись в кінці серпня. Фінансово дуже тяжко. Школа, то взагалі жесть. Але в мене вік вже 50+. А сину тільки 13

В 16 всегда в военкомат бежали

Працювати? Нє?

я все життя працюю. сама заробила і купила 2 квартири в Києві. От коли вам буде 54, то побачите, як зможете знайти нормальну роботу.
В мене в Німеччині був шанс на роботу в місцевій податковій, а тут в моєму віці ніхто навіть співбесіду не запрошує. А мій маленький бізнес зараз зовсім помирає

Она у всех сейчас

У нас на работу как раз 45+ искали, были соискательницы и 55+ кто бы работать хотел называется

дивлячись ким і на яку зарплату.
я колись в 38 лишилась без роботи, то поки не добавила фото в резюме, то теж не запрошували на співбесіду. шукала роботу головного бухгалтера

Отож. А на пособии можно ничего не делать.

Ви поговорити? Ви були там на пособії? Якщо цікаво, то можу розповісти. Як кожен день в 50+ на велосипеді мінімум 30км на мовні курси. Як жити в напівпідвалі у чужих людей. Але ж вам видніше. Якби було так добре, то б не поверталася. А вже працювала там в податковій. Син дуже жалкує, що повернувся, і рве серце

Рассказать вам как ракеты над головой летают и падают то в 150 метрах то в 250. Когда спрятаться негде. И на работу идти нужно. Бедося вы наша.

То я ж в Києві вже с серпня 22 го і все це сама бачу і чую. Тому і жалкую

Вы жаловаться будете в любом случае. Натура такая. Я не жалуюсь. Терплю. И велосипед бы пережила и языковые курсы, а уж тем более жилье на цокольном этаже.

Так кажуть всі кияни, поки не прилетить у сусідній будинок. Коли воно десь в іншому районі, то не так страшно. А коли зранку дивишся у вікно і бачиш поряд будинок, в який вчора прилетіло, і думаєш, що це міг бути твій будинок, якось оптимізм випаровується. І щодо ПВО. Останній приліт в Києві це були не уламки, як кругом написали, а ракета. Вона так низько летіла, що ПВО технічно не могла її засікти