Киев, кто вернулся домой с детьми, жалеете?

Я не выезжала. С дочкой в Киеве.
Но и я, и дочка были против выезда.

Почти все наши родственники и друзья уже вернулись с детьми. Но там и дети хотели домой. Обратно никто не собирается.
Кто хотел остаться - остались и назад не собираются.

Насколько большие дети и что они думают?

И я такая же. Не уезжала никуда ещё но по-моему пришло время, но куда не понимаю, все те что уехал говорят нас никто не ждёт ну и сидят в Европе, какую тему не открой все пишут тут нечего делать

Повернулася з Лондона в Київ обл рік тому. Жалію тільки, що поперлася туди, більше стресу.

То треба було нікому не тікати з Бахмуту, Авдіївки і Маріуполя
Як дата смерті не прийшла? То всі б жили нормально ?
А чого в укриття бігати ?
Сирени до чого вмикати ?
Все ж предпешено

Ну не перекручивайте . Давайте еще выйдите на трассу и постойте , придет или не придет . И да , кто то на войне выживет и вернется , а кто то умрет в Монако от перегрева .

Ох, тут не понятно. У мене є двоюрідний брат, коли почалась війна, на другий день, жінка з дитиною три роки виїхала, і він, і вона так хотіли - бо боялися. Потім пройшло пару місяців - він звав її, дуже довго звав її обратно, але вона постійно казала, що їй страшно повертатись. Зараз - він її і не зве назад, він звик, точно знаю, що нікого у нього немає. Просто вже в нього життя устаканилося...з роботи їде допоможе матері та бабусі, потім додому, приготує собі вечерю і за комп або телевізор. І так кожний день. Гроші їй туди посилає, тут особо їх не тратить, живе скромно, нікуди не ходить, більше сумний. Розмовляє по відео зв´язку годину на день з нею та дитиною. Дуже переживає саме, що дитина, а в нього син відвикає від нього, раніше прям все розказував, а зараз просто привіт та пока, з дружиною болтає.
Просто людина така істота, що звикає до всього. Він вже звик бути самотнім, ні під кого не потрібно підвлаштовуватись....

Автор, если детям нравится, вам крупно повезло. Они адаптировались. Им легче, они дети. Вам взрослой тяжелее будет даваться адаптация и это нужно понимать. Я уже два года не в Киеве. Две квартиры с ремонтами. Машину только забрала с собой. Мне тяжело. Но у меня ребенку 2 года. Пошла в садик, уже говорит немного и на местном и на родном языке. Я радуюсь, что ребенок адаптирован. А у взрослой меня адаптация прийдет ко мне не раньше, чем года через 3 и это норма для абсолютно любого эмигранта. Единственная разница между эмигрантом, который готовился и собирался эмигрировать, это подготовка моральная. И он ехал точно не с одними трусами в руках. А так, у любого взрослого адаптация проходит сложнее и это нужно понимать. Думайте в первую очередь о детях и учите местный язык. Ваша жизнь изменится и вы забудете про Киев. К большому сожалению, послевоенное восстановление страны - то еще удовольствие. Так что у вас не все так плохо.

А почему «поперлись» )) именно туда?

В мене родичі там, сімейна віза. Як і всі після 24 лютого тікала, розуму трезвого не було, злякалися і побігли.

Я повернулась. Хоч і працювала по спеціальності за кордоном , але так харило оце чуже оточення, вкурвлюввло вчити мову а ти не хочеш бо нащо ,скоротж війна скінчиться і ти додому повернешся. + Оце від зп до зп. Оренда огррмний шмат зп забирала. Літом були вдома - і тоді я зрозуміла як сильно хочу бути в Україні, і не хочу адаптуватись. Дитина теж не змогла адаптуватись, і все якось склалось що повернувшись в тихе безпечне місце стало ще гірше морально. І в мене немає чоловіка, щоб вертатись до нього. Тут навіть думок не було шукати відносити. Від наших за кордоном верне, від місцевих ще більше. Вважаю пощастило коли в тебе безкоштовне житло і гарна робота і няня під боком ( мама наприклад) а так повернулись, і так само знімаю квартиру, але дитина серед свого оточення, хоч і знімаємо квартиру, але значно дешевше ніж в Празі виходить. Я не вбачаю нічого героїчного сидіти за кордоном і їхати менталкою , зато в безпеці. І дійсно щаслива за своїх знайомих, які влаштувались в ганіших умовах і не збираються повертатись, і це не робить їх гіршими. Мені подобається , що сьогодні захворіла - сьогодні потрапила до лікаря. Щось зламались - знайшли швиденько майстра і все на місці поразумілись, знайомі всі тут - захотіли в гості - на вихідних вже язикам чешем і чаюєм, треьа спитати щось в людей - спитала і тобі відповіли. А не сиди думай як те речення правильно склєпати - а потім відкриваєш рота і всі слова як захотіли так і вилетіли 😂 короче для мене і дитини стрес цей закордон. Вдома немає паніки від обсирилів, так страшно але думок немає повертатись. Дитина як підросте і захоче за кордон - стримувати не буду, буду сприяти навіть її міграції. Здається, молодим краще адаптуватись. Короче якщо ваш лбьовнік вас перший час підтримає, поки роботу шукатимете - то вертайтесь та й все

Оо, так к родственникам поехали 👍🏼 от чего тогда стресс?

ну так они в отпуск приезжают домой, мой друг в зсу и разбивал отпуск по 10 дней и плюс за свой счет и приезжает домой когда есть возможность, видит сына, жену. А так в пустую квартиру ехать? и без жены 2 года?
Для меня это не семья, тогда разводится и жить свою жизнь там где он находится. Можно с небезопсного региона перееехать в более безопасный.

Я жалею. В Киеве есть жилье, работа, муж. Но нет будущего. Есть ощущение безнадеги. Люди живут, но весьма угрюмо.

По-перше, раніше не була в Англії, віза була відкрита, але все ніяк не могли вибратися. Мені країна не сподобалася взагалі, Польща іто краща. Дитині в школі важко було. Да і краще до чужих їхати, ніж до своїх, як показує життя)

Работаю на уборке

и часто тот отпуск бывает? сколько раз в году по 10 дней. В отпуск и жена из за границы на 10 дней может подьехать. Зачем ей остальной год под ракетами в пустой квартире сидеть

В том то и дело, что он не всегда знает когда сможет приехать, прошлый раз ему дали разрешение взять отгул на 5 дней и сообщили, что завтра может ехать. Как она за 1 ночь должна приехать из-за границы..и на 5 дней...и детей с собой везти...А школа, работа? За границей с отгулами и прогулами большая проблема...
А тут она дома, работает репетитором английского и немецкого с детками, может ’заболеть’ на 5 дней.
Сосед снизу у нас в зсу, так я его стабильно раз в месяц-два вижу на пару дней.

Слушайте, когда-то это да закончится, настройте себя, что вот тогда и вернетесь точно. Если вы два года не в Киеве, вот это ’жизнь в Киеве идет своим чередом’ вы не представляете о чем говорите и вы не выдержите. Обстрелы пережить становится все сложнее ( это при том, что за два года привыкли уже)

Скажіть це родичам вчорашної родини з Харкова.Жителям будинків в Києві в Солом´янському або Голосієвському районах.Жителям Дніпра,Одеси,Миколаєва,Херсона та навіть такого здавалось би безпечного Львова.Де вже є жертви в житлових будинках.Так,в кожній країні можна померти.Але в Україні ці шанси надто високі.

Любовник и собака хотя бы вместе?

Вернулись и ни разу не пожалели, мы дома и живем полной жизнью. После врйны устроиться будет тяжело, если вы не планируете остаться за границей. В Киеве нормально живут, пару раз месяц ракеты, но пво хорошее, кто сильно боится можно в укрытие ходить да и все. Вероятность умереть есть всегда и везде и без войны.

А чому пережити обстріли стає важче?
В мене донька планує вступати до Києва, зараз закордоном, пороху ми не нюхали.
Але після нещодавніх обстрілів, каже що їй вже страшно.

Нормальные мужчины, выпроводили и жён и детей к границе ещё в самом начале и возвращаться не разрешают.

интересно, автор, по кому больше соскучилась?!