Чи вважаюся я нереалізованою, якщо сиджу з дітьми?
У мене 4 дітей, мені 35. Останні 12 років я в шлюбі. З першої вагітності сиджу в декреті, забезпечує чоловік. Здавалось би, що сумно, але мені справді в кайф сидіти з дітьми. Вони мене не дратують, хоча всі знають як складно доглядати тільки за дітьми, особливо малими. Мені дуже подобається сидіти тільки з дітьми, варити чоловікові борщі, займатись собою. Кар‘єра мені не потрібна, бо я просто немаю таких здібностей. Сім‘ю забезпечує чоловік і мені дуже подобається бути саме ‚за ним‘, ‚за міжньою‘. Дуже подобається не приховувати себе, адже я дуже ніжна, спокійна, неконфліктна. На роботі мене вже напевно згризли б і кісточок не залишили.! Подобається зустрічати чоловіка вдома. Але все рівно є якесь ‚але‘
Якщо у Вас виникають такі питання, це значить що не все в Вас так радісно як Ви описуєте. Діти дуже швидко ростуть і 15 мама вже так не потрібна, як в 5, що Ви будете робити як вони підуть? І якщо Ваш чоловік може утримувати сімю з 6 чоловік, він досить успішний чоловік, Ви не боїтеся що йому з Вами та вашими борщами стане нудно і він піде шукати фею
А потом - хлоп ! - и 60 лет . А стажа нет и пенсии нет и в помине , жалкое социальное пособие . А здоровье уже не то ... нужны деньги на лекарства ... И далеко не факт , что дети будут помогать и что будут какие-то сбережения или дополнительные источники дохода ...
Но вы правы - главное , что автору нормально .
Зараз нема соц допомоги взагалі, якщо немає мінімум 15 років соц стажу
Як була як ви, тільки троє дітей. До першого декрету працювала 7 років. ’Сиділа’ вдома 16 років. Маю педагогічну освіту. Діти підросли - пішла працювати нянею, ніяких питань про те, чому не розвивалася, від роботодавців не було. Була б шия - ярмо знайдеться. Який сенс працювати про всяк випадок? Буде необхідність - будете працювати. Якщо чоловік забезпечений, значить, коло ваших знайомих за необхідності може надати допомогу з працевлаштування.
Тоді дивно забити на себе . Сидіти все життя з дітьми і не мати власних занять - це жесть
Я, наприклад, люблю фільми та книги. З дитинства читаю запоєм. Це моє власне заняття) З дорослішанням моїх дітей мені не стало нудно і я не відчуваю себе неприкаяною. ’Скука’ в людей у голові і не залежить від профреалізації.
Як була як ви, тільки троє дітей. До першого декрету працювала 7 років. ’Сиділа’ вдома 16 років. Маю педагогічну освіту. Діти підросли - пішла працювати нянею, ніяких питань про те, чому не розвивалася, від роботодавців не було. Була б шия - ярмо знайдеться. Який сенс працювати про всяк випадок? Буде необхідність - будете працювати. Якщо чоловік забезпечений, значить, коло ваших знайомих за необхідності може надати допомогу з працевлаштування.
Ну з чого висновок, що чоловік забезпечений? Наявність купи дітей не рівно фінансова забезпеченість Інколи навіть дуже навпаки
Якщо вам подобаеться, якщо нема внутрішнього конфлікту, то це ваша реалізація. Реалізований - не реалізований, то не постійне відчуття. І тільки ви вирішуете реалізовані ви зараз чи ні.
Считаю, что нужно реализовываться где-то помимо семьи. Сужу по своей маме. Она, можно сказать, не работала. Дома когда-то алкоголь делали, потом закрыли лавочку. И вот где-то с моих 7ми и до теперь она не работала. Да, было хобби (вязание, шитье), но всегда дома, одно и то же. И вот когда в 21 я уехала с дому, то у неё чуть крыша не поехала. Так как в жизни ничего больше не осталось. Только лет через 5 попустило наверное.
Всё у Вас классно, автор. Но есть одно НО. Не дай бог с мужем что случится - что делать, кому борщи варить, кто детей будет на ноги поднимать? Есть перед глазами пример знакомой: муж-бизнесмен, старше её лет на 15, упал на работе и умер от инсульта, скорая не успела. В итоге партнёры по бизнесу быстренько весь бизнес к рукам прибрали, выплатив ей какие-то смешные деньги, точную сумму не помню, ну пусть там 30-50 килобаксов. Ну и как вдове ей от него досталось: 3 мелких детей + их огромный дом в ипотеке + 2 джипа (её и его) - тоже кредитные. А, еще у ней был свой магазинчик, который муж подарил ’своей квиточке’, чтобы она не заскучала дома и чувствовала себя тоже крутой бизнесменшей. Только магазин был убыточный и муж просто туда ежемесячно ей какую-то сумму докидывал ’на текущие расходы’, чтоб хватило аренду и зарплату выплатить сотрудникам. И вот в один момент - всё пропало. А казалось, что жизнь удалась, 3 детей и 2 бизнеса у семьи.
Будьте дальновиднее, подстрахуйтесь от таких случаев. Пусть муж на Ваш личный счёт ежемесячно приличную сумму закидывает, как гарантию вашей с детьми спокойной жизни в будущем.
Так двічі написано - забезпечує чоловік. Сенс щось домислювати?
Так забезпечує і забезпечений це трохи різне, ви не знаходите? Можна забезпечувати на одяг з секонду і на відпочинок раз в 10 років в затоці, а можна на Мальдіви і бренди Різниця величезна
Я, наприклад, люблю фільми та книги. З дитинства читаю запоєм. Це моє власне заняття) З дорослішанням моїх дітей мені не стало нудно і я не відчуваю себе неприкаяною. ’Скука’ в людей у голові і не залежить від профреалізації.
Так забезпечує і забезпечений це трохи різне, ви не знаходите? Можна забезпечувати на одяг з секонду і на відпочинок раз в 10 років в затоці, а можна на Мальдіви і бренди Різниця величезна
Якби був секонд, то автор вже б галопом бігла на роботу, а не займалася саморефлексією, це явно не читається між рядками.
При солидарной пенсионной системе и такой убыли населения про женщин , которые выбирают родить трех и больше детей нужно в женских журналах рассказывать, 8 марта поздравлять(хотя суть праздника ровно противопложная) и т.д
Якби був секонд, то автор вже б галопом бігла на роботу, а не займалася саморефлексією, це явно не читається між рядками.
Це все від людини залежить Багато хто готовий сидіти вдома на копійки чоловіка, тільки щоб не працювати Я таких людей знаю Там повна ж…, але жінка не працює, бо не царське це діло
Декому платять, якщо поставити за мету це монетизувати. А самореалізація - це те, за що платять гроші?
Одна моя знайома стимулює дитину читати грошима. Сумнівно, як на мене. Самореалізація не повинна залежати від вкладу у вас інших людей. Наприклад, вишивати хрестиком - чудово, самореалізація. Але якщо ви не можете купити собі наступний набір, то як самореалізацію це заняття ви припинете. Тому так, хобі має себе хоч трохи окупати. Інакше це не самореалізація, а просто чимось зайнятий час до тих пір, поки хтось оплачує його для вас.
Я, наприклад, люблю фільми та книги. З дитинства читаю запоєм. Це моє власне заняття) З дорослішанням моїх дітей мені не стало нудно і я не відчуваю себе неприкаяною. ’Скука’ в людей у голові і не залежить від профреалізації.
От і я так само діти підлітки, а мені не нудно. Я гуляю, читаю, висипаюсь. Мені не треба нікуди бігти. Я бачу все літо на вулиці, а не з вікна офісу під кондиціонером.
Если Вам комфортно дома, и с 4 детьми, то какая окружающим разница? Я вот вынужденно с ребенком не могу работать(ребенок с диагнозами) то дома застрелиться хочеться, я действительно нереализована. В Вашей ситуации не ищите проблем где их нет. Если захотите или придется то пойдете работать и все.
Моїм 12 і 14 я їм вже практично не треба. І? Бажання йти на роботу немає. Ж відкритий ФОП. Сплачую податки с зп чоловіка, йде стаж, мінімальна пенсія буде. Найближчим часом буде у моїй повній власності квартира, можна здавати. Але на роботу я не хочу. Якби щось кілька годин а день знайти...щоб вдома працювати. То ще да. А так мені геть не сумно коли нікого немає вдома півдня. Весна літо, я на дачі квіти грядки.
Ну, у вас є дача, тобто заняття маєте. Але якщо завтра чоловік відмовиться вас утримувати? Як на мене, варто надіятись лиш на самих себе. Та й зайнятість на кіл Ка годин дійсно можна знайти
Терпеть не могу мелких детей и сидение с ними Это очень угнетает, ты как будто опускаешься на 1 уровень с ними Все эти пеленки, давание груди, сопли, кашки, кормления, походы везде с ними, как якорь постоянно виснут - это жесть Женщина перестаёт быть собой, превращается в какого-то раба, приложение, теряет свою физ привлекательность всегда, однозначно, даёт своё тело как бы в пользование со всеми последствиями Это ужасно А для кого-то предназначение, в ином они себя не смыслят Такого я не понимаю и даже понимать н хочу Но мы все разные, к счастью 😏
У мене були дуже великі амбіції в молодості Вчора мені подруга каже ‚я стала керівником відділу, а ти? Ти ж так мріяла‘
Автор, тут якийсь внутрішній конфлікт… коли ви себе обманюєте - тоді чи тепер? Якщо мріяли стати керівником, а тепер пишете, що ви ніжна, спокійна, на роботі вас загризуть, що бачите себе тільки вдома ?
Ну, у вас є дача, тобто заняття маєте. Але якщо завтра чоловік відмовиться вас утримувати? Як на мене, варто надіятись лиш на самих себе. Та й зайнятість на кіл Ка годин дійсно можна знайти
Що значить відмовиться? У нього такого варіанту немає квартиру здавати. І тоді шукати роботу. Нащо заздалегідь оце переживати, а не дай бог... Піде, помре. Я теж можу піти, і померти. Мій чоловік про це думає? Як він буде жити без мене раптом що? Ні. Діяти треба по ситуації. І так в мене мама стала вдовою у 29років і мені 8. Так що про те що так буває я знаю. Але працювати з - до. Вставати зранку, кудись йти/їхати. Відпустка влітку тільки два тижні, літа не бачиш. Нє то не моє. Працювала. Бізнес малий мала. Зараз через війну немає можливості. ФОП не закритий, раніше сплачувала податки зараз тимчасово ні. Буду вже з зарплати чоловіка щоб стаж йшов. А ким працювати кілька годин на день? Мені 40 років. І де шукати такий заробіток.
Автор, тут якийсь внутрішній конфлікт… коли ви себе обманюєте - тоді чи тепер? Якщо мріяли стати керівником, а тепер пишете, що ви ніжна, спокійна, на роботі вас загризуть, що бачите себе тільки вдома ?
Ну мріяти можна бути ким завгодно, це не означає що мрія має відповідати строго вашим характеристикам. Я теж мріяла бути великим бізнесменом, успішним. Але життя показало що ним не зможу бути, це важко, це треба завжди бути в двіжі, ресурсі і тп. Але це ж не означає що я про таке не маю право мріяти у вас якесь дивне питання
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff