Ось і я стала тою ганчіркою, якій зраджують, а вона терпить. Більше не засуджую

Мені зараз 24.
Коли було 22, познайомилась на роботі з однією дуже впливовою людиною)) . Професіонал своєї справи, відомий у одній сфері на весь Київ як незамінний спеціаліст.
Мене всі попереджували, що лядун він страшний. Ми подружились, і так жартома дійшли до шлюбу (розлучений вже 15 років був до моменту нашого знайомства)
Він пішов на іншу роботу, написав, так все і закрутилось.
Має машину, квартиру, зарплату 200 тисяч і нереальну харизму в купі із зовнішністю. Як так вийшло, що обрав мене - не знаю. Каже, що в мені було те, чого в інших не було.
І от…я вже починаю шось підозрювати. Але мовчу. І буду мовчати.
Бо у мене немає жодних навичок для кар‘єри, я тільки набираюсь досвіду на тому ж місці роботи. Якщо піду від нього - знову буду знімати квартиру з подружкою десь на окраїні Києва і їсти мівіну за 5 днів до зарплати.
Мовчу і роблю вид, що не бачу. Бо після розлучення не отримаю нічого.
Шукати собі паралельно нікого не можу, бо він ревнує , хоч і не параноїдально, але тим не менш.
Забирає мене з роботи щодня, всі чоловіки бачуть, що я заміжня ще і за ним, тому лякаються.
Ось такі справи.