Если у вашего ребенка проблемы с учебой/социализацией и т.п. что вы выбираете?

Нічого нікому не доводити, а займатися безпосередньо дитиною.

Нічого нікому не доказувати, сприймати такою як є

1. Обследовала, получила диагноз, занимаемся с разными специалистами. Ребенка ни к чему не подвожу.

Никому ничего не доказывать. Самим смотреть, что важно и нужно для ребёнка.

Если есть отклонения, то хоть доказывай , хоть нет , их видно, и все равно нужно заниматься ребенком

Что значит ’скорее’?
У Вас есть диагноз?

Я выбираю третий вариант, дать ребенку время и не давить. В нашем случае были большие проблемы с социализацией в новой стране. Язык учить не хотела, с детьми в классе контакта не было. Я отпустила ситуацию, дала ей выдохнуть полгода, вмешивалась только тогда когда было необходимо (были конфликты с одноклассниками). Нашла учителя языка, с которым у нее был контакт. Спустя два года появились подруги в классе, она уверенно чувствует себя с языком.

Нет диагноза.
Но можно раздуть какой-то сдвг, поводить по разным специалистам и кто-то его поставит.

Навіщо це?
І у Вас акцент на комусь щось довести. Навіщо?

Для чого?

Не доказать. А либо получить диагноз и обращаться и развивать ребенка, как имеющего диагноз. Либо как обычного

Тогда что значить - доказывать что он обычный ? Тоесть уже есть мнение о противоположном ? Вы сами видите что в чем то не есть норма?

А что именно с ребенком на ваш взгляд?

Если действительно есть проблема в развитии, нужно со специалистом ее корректировать

Многие дети не в норме.
Но это может быть недостаток воспитания, распорядка дня и прочая разболтанность
А может быть в какой-то степени диагноз

То если либо ребенок не может, либо не хочет/не приучен

Перечитайте свій же власний стартовий пост. )))

Два рази про ’доказывать всем’.
Навіщо Вам комусь щось доводити?

Так, може, то спеціалісти мають визначати? А не Ви пропихувати своє власне бачення?
Хіба що Ви не довіряєте тим, хто обслідував дитину. Тоді зверніться ще до інших, якщо є сумніви.
Але перш за все зніміть своє оте ’доказать всем’.

Бред. Есть отклонения, а есть характер , это разные вещи

Смотрите, я мама ребенка-инвалида, он умер, прожив 20 лет.
Первые 1,5 лет я отрицала, что у меня вот так. Потом поняла, приняла, и стала использовать все ресурсы, которые мне дает государство, медицина и социум. Понимаю, что у Вас случай другой, но если речь идет о диагнозе...
По-факту, Вам надо его обследовать, получить диагноз-не получить его. В случае диагноза, воспользоваться всеми ’плюшками’, которые сможете получить.НО принимать ребенка какой он есть. Вы же его чувствуете, правда? Темп, эмоции и т.д. Если нет - выдохнуть и ждать. Заниматься, не упуская время в профилактических целях.
Пы.сы. У одного из моих младших речь появилась в 2,5. Свекровь мне голову проела, что его папа, ее сын, заговорил в 1,8. Ок, я взвесила все обстоятельства и держала оборону))) У моего мужа сестра на 4 года старше. Ессно, он заговорил рано. У моего среднего старший вообще не говорил в свои 13. Зато как средний заговорил Свекровь сейчас просит повлиять, чтобы внук не ’умничал’.
Обнимаю Вас. Сил, терпения и здравомыслия.

Сходите к специальному педагога для начала. Вообще мало инфо. Сколько лет , в чем именно проблема

Мій молодший брат погано вчився, навчання ЗОВСІМ не тягнув, мама казала, що не можуть всі бути розумними, вчитися. Після 9-го поступив в ПТУ, ходити туди не хотів, в школу вертатись теж не хотів(та й що б він там робив), бурса звернулась в органи опіки, було куча проблем, потім заучка з школи зробила йому якусь довідку і він стоїть на обліку в психіатра(його водили до психолога, психіатра, ті казали, що все ок, хоча скоріш за все їм впадло було заморочуватись(мені здається в нього легка форма олігофренії))
Оформили на індивідуальне навчання, спочатку ходив туди і навчався за спрощеною програмою, а потім оформили на сімейне навчання і він нічого не робив
От зараз йому 17, на роботу не йде, в бурсу не поступив, виїжджати не хоче, мама та й всі дуже переживають, що з нього буде
І нащо було так себе позорити? От дали тобі атестат сиди і тішся, що зі школи випустили, йди здобувай робітничу спеціальність, а тепер що?

Краще говоріть, що він як ’всі’, бо якщо сказати, що він інклюзивним, то почуватиметься ’не як усі’, та й потім можуть бути проблеми зі вступом, працевлаштуванням...

У мого старшого РДУГ, багато проблем в школі з навчанням та поведінкою, вдома з увагою,організованість, порядком. Нікому нічого не доказую. Діагноз є чисто для мене,щоб я розуміла що з ним. Класному керівнику сказала,але толку з того нема, ніхто цього не розуміє, вимоги та зауваження як до всіх, верніше до нього більше,ніж до інших, бо він так себе веде.