А вам чоловіки дорікають за меншу зарплату, ніж у нього?

Ситуація наступна: маємо спільний бюджет, куди гроші вкладаємо пропорційно від заробітку. Увага: чоловік заробляє у 6 разів більше, ніж я. Моя частина вкладень йде на оплату праці няні (даю 9 тис грн в місяць). Також кожен має свої кошти . І ось рештка моїх коштів йде на сезонний одяг і взуття, на оплату медичного страхування (по 10 тисяч щокварталу), на косметику, манікюр-педикюр, подарунки друзям і родичам, на потреби стареньких батьків час від часу. Маю проблему : у мне не виходить відкладати гроші, зовсім(((( скільки не намагаюсь - щомісяця вилазить щось таке, що треба закрити. І ось підходимо до проблеми. Чоловік регулярно говорить про те, що я мало заробляю і "сиджу в нього на шиї" - бо не вношу кошти за комуналку, за оплату дитячих речей, іграшок і платної дитячої медицини (дитині 1,5 р.) . І коли я кажу, що в мене немає зараз сил і ресурсу просуватись у кар.єрі - він з ядовитим смішком каже: Ха-ха, знаменита відмовка. те саме я чув до декрету (у декреті я пробула до 9 місяців дитині). Каже - "Ти так ніколи і не знайдеш краще оплачуваної роботи, тобі і так комфортно, а потім ти ще мені кажеш - дай тисячу на черешні, я витратила за місяць на фрукти. Тобі самій не соромно - не платити навіть за фрукти?" На що я кажу: "Я хоч всю зарплату можу покласти в спільний бюджет і витрачати звідти на все - але ж ми прийняли рішення, що кожен залишає собі особисті кошти. То яка різниця - я витрачала б на одяг собі чи на черешні з цього спільного бюджету? І якщо вже є спільний бюджет, а себе я забезпечую практично повністю - то так, мені важливо ці 1000 повернути в свою касу, бо я їх відкоадаю на страхування або мамі куплю щось за потреби". А почалось все з того, що я сказала, що вперше за пів року збираюсь взяти зі спільного бюджету гроші 6 тисяч на осіннє взуття (у мене немає жодної пари з минулих сезонів все розвалилось). І тут його понесло! Згадав за мою низьку зп, за чершні і закінчив тим, що "Ну давай ти хоч весь спільний бюджет потрать на сапоги, потім будеш малій мівіну запарювати". Мені так образливо , весь вечір душать сльози. Після такого спічу в мене вже немає бажання витрачати зі спільного бюджету на свої потреби (їх дуже багато цього місяця накопичилось, тому попередила про таку витрату). І що ще більш бісить - він не рахує, скільки сам витрачає із спільного бюджету на пиво, вина, айкоси. Я озвучила приблизгу суму - він збеленів! "Ти ще мої гроші давай не рахуй, я сам собі все це оплачую". Бляха, в мене нема сил боротись із таким. Але не радьте розлучення, поки не стану на ноги фінансово - з дитиною сама не потягну життя! Просто розкажіть, що думаєте про все це і які є методи хитро ставити себе і не псувати нерви. Як вийти з такого становища переможцем, якщо так можна сказати.