2,5 місяці згодом повертаюсь до своєї проблеми. Історія обʼємна

Якщо є час прохання дочитати до кінця.. потрібна допомога

Історія дуже довга як для голлівудського фільму, але прохання дочитати до кінця та дати слушну пораду, у кого є час і бажання
У суботу 19 липня 1975 року у місті Києві під час пологів від ускладнень помирає молода 23 річна жінка, яка незадовго до цього народжує цілком здорового хлопчика. Цим хлопчиком виявляється мій батько. А померла жінка — моя бабуся. Жодних родичів у цієї дівчини не знаходиться, оскільки вона була сиротою та виховувалась в інтернаті. Батько дитини також невідомий. Хлопчик виховувався в інтернаті, отримав прізвище матері, а у графі «по батькові» був прочерк. Єдине, що у нього залишилось на згадку про матір: це місце її поховання та їі намальований портрет на надгробному камені.

І це єдине, що я знаю про мою бабусю— усе життя мій батько намагався дізнатись хто насправді його батько, але оскільки бабуся була скромною людиною то і багато друзів вона не мала, єдине, що могло допомогти хоч якось прояснити ситуацію це опитування людей, які могли бути свідками подій 50—річної давності, але серед таких вже багатьох не має серед живих . Найбільш вірогідним розвитком подій, який міг бути і який і я, і мій тато змогли скласти з деталей — очевидніше був таким. Мій потенційний дідусь і моя бабуся були з різних міст і якимось —чином познайомились у Києві приблизно у 1974 році, а можливо раніше, у них були стосунки і від цих стосунків бабуся завагітніла, але скоріше за все вони розстались і бабуся не встигла, або не змогла сказати йому про вагітність. Вони розʼїхались, він повернувся у своє місто і вони втратили звʼязок назавжди.

Бабуся народивши дитину— померла, а цей чоловік навіть про це не здогадувався, але найголовніше полягає у тому, що мій батько помер у минулому році, і вже перед смертю він здається знайшов свого батька і приблизно дізнався хто він, і навіть хотів налагодити контакт. Цей чоловік на даний момент живий, проживає у Києві, йому вже років так 75 мінімум, у нього все чудово, діти та онуки, і серед усіх фактів, які ми знаємо вірогідність того, що саме він мій дідусь — дуже висока, батько хотів знайти його та просто поговорити, але не встиг, але перед смертю попросив мене, якщо не поговорити то хоча б передати дещо цьому чоловіку, та хоча б розпитати — це правда чи ні? Це не те що ми хотіли б претендувати на його спадщину і так далі, але просто дізнатись правду для себе і нарешті заспокоїтись і поставити крапку у цій таємниці тривалістю у 50 років, але він пенсіонер— в нього своя сімʼя— діти, онуки, навіть правнуки— як ви вважаєте чи слід розповідати йому про це?
Відразу відповідаю на два важливі питання— памʼятник для бабусі зробив вже тато після її смерті… фотографію він знайшов, але де саме не знаю, можливо була у дитбудинку, можливо знайшлась десь , чесно кажучи не знаю…