Декриміналізація або Легалізація секс-праці

Наразі тривають гострі, складні суперечки щодо легалізації секс-праці. Секс-праця в більшості країн, як і раніше, карається, а закони забороняють надання секс-послуг, користування секс-послугами, організацію секс-роботи та її рекламу. У відповідь на негативні наслідки криміналізації почалися спроби просунути правові альтернативи цієї моделі, серед яких легалізація та декриміналізація секс-праці.

Легалізація та декриміналізація – це дві окремі моделі правового регулювання, проте їх часто плутають та не розуміють. Ускладнює становище і те, що легалізацію часто видають за компромісне рішення, нейтральну зону між кримінальним переслідуванням та декриміналізацією.

NSWP - Глобальна мережа проєктів з секс-праці — надали визначення обох моделей і пояснили різницю між легалізацією та декриміналізацією секс-роботи. З опорою на доказову базу, що росте, у цій статті NSWP розвінчали міфи, що стосуються декриміналізації. А також пояснили, чому за декриміналізацію виступають секс-працівники світу, а також лідери рухів за здоров’я, права людини та ґендерну рівність.

Декриміналізація або Легалізація: ключові відмінності у законодавстві про секс-працю

ЩО ТАКЕ ЛЕГАЛІЗАЦІЯ СЕКС-ПРАЦІ?

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ — це правова модель, при якій Уряд запроваджує спеціальні закони та нормативні акти, щоб дозволити окремі форми секс-роботи в контрольованих умовах. І хоча прихильники моделі стверджують, що легалізація йде на користь безпеці та здоров’ю, вона сприяє охороні стигми, посилює нерівність і шкодить правам і автономії секс-працівників. Серед країн, що легалізували секс-роботу, Австрія, Німеччина, Греція, Нідерланди, Перу, Швейцарія, Туреччина тощо.



ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ

Регуляторні рамки

При легалізації влада встановлює жорсткі правові рамки для регулювання різних аспектів секс-роботи та запроваджує серед іншого:

Обов’язкову державну реєстрацію секс-працівників;
Вимоги до ліцензування для закладів секс-роботи та секс-працівників;
Обмеження на кількість дозволених закладів для заняття секс-роботою;
Дискримінаційне зонування та обмеження на розташування, що визначають, де секс-працівники можуть надавати послуги. До невідповідних місць зазвичай належать житлові райони, території, прилеглі до шкіл і підприємств тощо.
Обов’язкове тестування на ВІЛ та ІПСШ та лікування цих захворювань у державних клініках;
Обмеження реклами
Ці правила, які обмежують, де секс-працівники можуть жити й працювати, порушують права секс-працівників, обмежують їхнє право на таємницю приватного життя та тілесну недоторканність та накладають на них додаткові зобов’язання, яких немає в інших трудящих. Як наслідок, при легалізації секс-робота не вважається такою самою формою праці, як і інші професії, але професією, яку держава має контролювати та обмежувати.

РЕЄСТРАЦІЯ

Обов’язкова реєстрація — це поширена особливість легалізованої секс-роботи: секс-працівники повинні зареєструватися в місцевих органах влади, надати особисті дані, які потім залишаються у держави. У деяких країнах, наприклад, у Німеччині, секс-працівники мають отримати спеціальну «картку повії», якщо хочуть працювати законно, що відокремлює їх від інших трудящих. У деяких випадках зареєструватись не вийде без обов’язкового психологічного консультування та відвідування лікарів, які проводяться нібито для виявлення жертв торгівлі людьми.

Організації охорони громадського здоров’я та боротьби з торгівлею людьми зазначають, що такі короткі, формальні зустрічі в державних службах, де немає послуг перекладу для мігрантів, не сприяють довірі і не допомагають постраждалим звертатись за допомогою.



Обов’язкова реєстрація також викликає стурбованість щодо захисту даних і права на таємницю приватного життя. Дані зареєстрованих секс-працівників можуть безперешкодно потрапляти до рук службовців з інших державних служб.

Щобільше, без додаткових заходів запобігання дискримінації секс-працівники в майбутньому можуть постраждати від дискримінації у сфері зайнятості, пошуку житла або отримання соціальних послуг. У деяких випадках складно чи неможливо видалити дані, навіть якщо людина залишила секс-роботу, що посилює страх та небажання реєструватися.



ОБОВ’ЯЗКОВІ МЕДИЧНІ ОГЛЯДИ

При легалізації секс-працівники, які хочуть працювати законно, мають регулярно здавати аналізи на ВІЛ та ІПСШ у державних клініках та проходити лікування. Ця вимога обумовлена невірними уявленнями про практику секс-роботи, а також поширеним стереотипним уявленням, що секс-працівники — це розносники інфекції. Ефективність примусового тестування та лікування не підтверджується фактами; такі правила порушують право секс-працівників на користування медичними послугами вільно, без примусу та дискримінації та культивують недовіру до медичних установ.



Багато міжнародних організацій, у тому числі Всесвітня організація Охорони здоров’я, ЮНЕЙДС, Міжнародна організація праці, та Комітет ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, а також самоорганізації секс-працівників наголошують, наскільки важливо, щоб звернення за медичними послугами було добровільним.



КОНТРОЛЬ ТА НАГЛЯД З БОКУ ДЕРЖАВИ

Хоча про легалізацію часто говорять, що це допоможе знизити контроль з боку поліції, необхідність домагатися виконання законодавства веде до посилення нагляду та контролю, зокрема з боку правоохоронних органів, системи охорони здоров’я, імміграційної влади та місцевих органів влади.

Ось кілька прикладів:

• Поліцейські рейди робочими місцями секс-працівників;

• Стеження за секс-працівниками в інтернеті та офлайн;

• Штрафи, арешти, депортація та інші правові наслідки у разі недотримання правових вимог.

Більш часте стеження і покарання секс-працівників, які зазнають множинних форм дискримінації: мігрантів, кольорових секс-працівників, трансгендерних і гендерних секс-працівників, секс-працівників з групи ЛГБТКІ+ і секс-працівників, які вживають наркотики.



ПОКАРАННЯ ЗА НЕДОТРИМАННЯ ПРАВИЛ

В рамках легалізації секс-працівники, які не дотримуються встановлених правил, можуть бути покарані за кримінальним кодексом або за іншими законами. Як наслідок, ці секс-працівники стикаються з тими ж перешкодами у доступі до медичного обслуговування, соціальної допомоги та правосуддя, як і секс-працівники в умовах кримінального переслідування. У деяких країнах, де секс-робота легалізована, наприклад, у Німеччині, майже 90% секс-працівників, за деякими оцінками, працюють незаконно, що значною мірою суперечить намірам принести користь, легалізувавши секс-роботу.

ДВОРІВНЕВА СИСТЕМА

Легалізація створює дворівневу систему, в якій деякі секс-працівники мають можливість дотримуватись правил і працювати законно, тоді, як більшість, не отримують правового захисту та караються за законом. Найчастіше страждають секс-працівники, мігранти, які змушені працювати потай, підпільно, у нестабільних умовах, щоб їх не знайшли. Як наслідок, маргіналізовані секс-працівники виявляються ще більш уразливими до експлуатації та порушень прав людини та не можуть отримувати правовий захист та підтримку, яку отримують інші працівники. Розподіл на «законну» та «незаконну» секс-роботу створює ієрархію, в якій вже наявна нерівність стає сильнішою та зберігаються структурні перешкоди, характерні для країн, де вся секс-робота карається згідно із законом.



МАРГІНАЛІЗАЦІЯ ТА ІНАКШІСТЬ

Коли рамках легалізації секс-робота вважається видом праці, принципово відмінним від решти, і який потребує суворого регулювання та контролю, секс-працівники страждають від маргіналізації й стають ізгоями у суспільстві. Додаткові вимоги та пильна увага до секс-працівників у рамках легалізації сприяє збереженню стереотипних уявлень про секс-роботу, згідно з якими це вид праці небезпечний, заснований на експлуатації та небажаний у суспільстві. Це впливає не лише на те, як секс-роботу сприймають звичайні люди, а й сприяє розвитку інтерналізованої стигми серед самих секс-працівників.