Вільний митець• 23 мая 2025
ВПО, як ви? Поділіться, що вам болить..
Питання, яке самій би хотілось почути, але - ніхто його не ставить...
Вже 3 роки скитаюсь по різних квартирах, житло лишилось там, бізнес там(вже немає), розумію, що навіть поїхати туди ніколи не зможу, бо новини не втішні...
Намагаюсь щось робити, але, мене найбільше лякає те, шо я більше НЕ ВІДЧУВАЮ РАДІСТЬ. Ні від чого( Нічого не хочеться, взагалі...
АД не допомагають, нічого не допомагає, таке спустошення всередині. Але ж жалітись нікому не можна, тищо!, а хтось на війні, а комусь ще гірше...
Як ви? Поділіться, що відчуваєте...
Вже 3 роки скитаюсь по різних квартирах, житло лишилось там, бізнес там(вже немає), розумію, що навіть поїхати туди ніколи не зможу, бо новини не втішні...
Намагаюсь щось робити, але, мене найбільше лякає те, шо я більше НЕ ВІДЧУВАЮ РАДІСТЬ. Ні від чого( Нічого не хочеться, взагалі...
АД не допомагають, нічого не допомагає, таке спустошення всередині. Але ж жалітись нікому не можна, тищо!, а хтось на війні, а комусь ще гірше...
Як ви? Поділіться, що відчуваєте...
10
9
33
0
Я не ВПО, я мігрувала - також переживаю все те що ви.
І тоже боронь Боже комусь щось сказати.
Дві роботи, постаріла на 10 років за останній рік.
Думаю може повернутися, а потім звісно мене зупиняють новини і так по кругу.
Я просто обіймаю вас.
І тоже боронь Боже комусь щось сказати.
Дві роботи, постаріла на 10 років за останній рік.
Думаю може повернутися, а потім звісно мене зупиняють новини і так по кругу.
Я просто обіймаю вас.
9
Виїхали в 22 році, по Україні скитатися - то толку нуль
Перший рік - важко, але постійно зайнятий і немає коли сумувати
Вчили мову, шукали роботи - вже набагато легше
Перший рік - важко, але постійно зайнятий і немає коли сумувати
Вчили мову, шукали роботи - вже набагато легше
8
1
Не чувствую никакого опустошения. Поняла для себя, что все эти чувства разрушающие, приняла тот факт, что мы все потеряли, нужно начинать все заново. Мы в Украине, жилье арендуем, работаем, дети растут, пытаемся обживаться на новом месте, обзаводиться друзьями. Дом там, где моя семья.
10
Моя сестра в 2014 виїхала з Луганська в Харків, потам в Київ. Тепер живе в Нідерландах і каже що хоч жити почала
Шкодує про Харків і Київ.
Шкодує про Харків і Київ.
9
1
В нас впо живуть вже два роки, з дитиною, чоловік воює, жінка працює, дитина ходить в школу, на гурток, місто без ракет, але шахеди кожну ніч. Їм подобається наше місто, вони бачать тут своє подальше життя.
1
1
8
В цю неділю у нас би мав бути день міста і день хіміка, грандіозне свято на площі, своя особлива атмосфера. В червні - загальноміській випускний в Льодовому, включені фонтани. Зараз від дорогих серцю місць лишились руїни, люди роз´їхались, орки перекреслили життя... Я намагаюсь триматись, однак навіть весна здається неповноцінною, сумно від думки що більше ніколи не зможу пройтись по рідним вулицям і потрапити додому(.
15
В мене часто враження, що це як дерево, яке отак з корінням вирвали, перенесли туди, де воно ніколи не хотіло жити, де інша земля, інший клімат, інші люди і ’ну давай, приживайся тут, а ми подивимось як це в тебе вийде’
15
Три роки вже моя родина живе в іншої області. Так, ми працюємо, діти вчаться, ми їдемо далі, але... Мій дім, дім моїх батьків, дідуся і бабусі знищують кожен день. За минулий день та сьогоднішню ніч прилетіло 25 КАБ-250 на місто, його просто знищують. Будинки, школи, садочки.. вже скоро нічого не буде. Ми намагаємося жити далі, але кожен день невтішні новини і біль... Кожне віконце цих будинків, це чиєсь життя, пам´ять, надія на завтрашній день, спокійна старість, яку просто вбили. І саме ця несправедливість до нас пригничує кожен день.
8
Найбільше болить, що мої батьки і наша кішка там залишилися.. і чи вдасться нам всім колись побачитись..
8
Состояние анабиоза уже четвёртый год.Как будто жизнь мимо проходит.Все чужое,аренда стоит конских денег. Друзей нет,не о чем с ними говорить. У них тут войны нет,а мне быт с нуля пришлось построить,ещё и в стрессе от переезда.
2
4
Автор, обнимаю вас. Мы впо с 2014, как твари пришли в Донецк. Сколько слёз я выплакала - не передать словами(. Я очень вас понимаю. Обнимаю вас и желаю неожиданных моментов радости, поводов для смеха, пусть это расконсервирует кокон, в который пришлось попасть. Держитесь, моя хорошая. 
6
5
Не скитаемся, хоть и пришлось несколько раз переезжать. Ещё не определились где будем жить дальше. Просто живём.
Живём с удовольствием. Каждый день чему-то радуемся. Все живы, здоровы. Дети растут, учатся, поднимаются на глазах. Воспринимаем всё это, как удивительное путешествие по-жизни. У нас появился шанс выучить новый язык, не просто попутешествовать, а пожить в новой культуре, найти новых друзей, увидеть и пережить что-то большее, чем мы могли себе представить. Смотрим широко открытыми глазами и наслаждаемся процессом. Часто думаю… что же ты ещё мне преподнесёшь, моя хорошая))))
Живём с удовольствием. Каждый день чему-то радуемся. Все живы, здоровы. Дети растут, учатся, поднимаются на глазах. Воспринимаем всё это, как удивительное путешествие по-жизни. У нас появился шанс выучить новый язык, не просто попутешествовать, а пожить в новой культуре, найти новых друзей, увидеть и пережить что-то большее, чем мы могли себе представить. Смотрим широко открытыми глазами и наслаждаемся процессом. Часто думаю… что же ты ещё мне преподнесёшь, моя хорошая))))
2
5
Ответ дляА ось і я
Автор, обнимаю вас. Мы впо с 2014, как твари пришли в Донецк. Сколько слёз я выплакала - не передать словами(. Я очень вас понимаю. Обнимаю вас и желаю неожиданных моментов радости, поводов для смеха, пусть это расконсервирует кокон, в который пришлось попасть. Держитесь, моя хорошая.
Спасибо)
Сочувствую. Но это исключительно Ваш настрой. Можно стоять лицом к прошлому, а спиной к будущему, или наоборот. Развернитесь и идите дальше, иначе застрянете в своих страданиях надолго.
Детская позиция - не хочу приживаться на новом месте, буду рыдать и кататься по земле, посыпать голову пеплом и т.д.
Детская позиция - не хочу приживаться на новом месте, буду рыдать и кататься по земле, посыпать голову пеплом и т.д.
автор.я с вами.бизнес квартиры дачи-все там.я уже со всем смирилась.отпустила.но до жути хочу свое жилье-просто навязчивая идея.Возраст уже не позволит заработать на него.Поэтому пока только мечтаю.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу