Справжне відношення до ветеранів російсько-української війни.
Тримання під вартою,без доступу до базових потреб.
Хто такий Йода?Начальник медслужби 34.Батько 3 дітей,доброволець
Тримання під вартою,без доступу до базових потреб.
Хто такий Йода?Начальник медслужби 34.Батько 3 дітей,доброволець
1
1
8
7
0
Три доби на підвалі провів ветеран в нелюдських умовах.
З відібраним телефоном,без їжі,води і доступу в туалет.
Дякуємо,що не катували Романа й не вбили.Як часто буває в ТЦК.
З відібраним телефоном,без їжі,води і доступу в туалет.
Дякуємо,що не катували Романа й не вбили.Як часто буває в ТЦК.
9
Навскидку Роман служив у Пісках під Донецьким аеропортом, на Світлодарській дузі, у Мар´їнці.
У дописі медика йдеться про те, що його та майора авіації, який перебував у ТЦК разом з ним, тримали зачиненими ’на підвалі’ без їжі та води. Годували тільки в перший день. Також не завжди дозволяли виходити до туалету.
’Ніщо не відрізняло тих три дні від полону в Росії. Дякую, хоч мене не били, бо майора на моїх очах били. Я не все написав, що хотів, бо ми без мобілізації програємо війну і всі загинемо’
За словами Романа Замрія, у ТЦК в нього одразу забрали телефон та відправили проходити військово-лікарську комісію, поки розглядають його право на відтермінування. Коли Замрій говорив, що фото документів, які підтверджують бронювання, є в його телефоні, йому відповідали, що ’немає телефону — немає документів’.
У дописі медика йдеться про те, що його та майора авіації, який перебував у ТЦК разом з ним, тримали зачиненими ’на підвалі’ без їжі та води. Годували тільки в перший день. Також не завжди дозволяли виходити до туалету.
’Ніщо не відрізняло тих три дні від полону в Росії. Дякую, хоч мене не били, бо майора на моїх очах били. Я не все написав, що хотів, бо ми без мобілізації програємо війну і всі загинемо’
За словами Романа Замрія, у ТЦК в нього одразу забрали телефон та відправили проходити військово-лікарську комісію, поки розглядають його право на відтермінування. Коли Замрій говорив, що фото документів, які підтверджують бронювання, є в його телефоні, йому відповідали, що ’немає телефону — немає документів’.
2
Roman Zamriy
1 дн. ·
Для цього не буде назви. Я просто опишу події і мої висновки.
Я ніколи не просив розголосу, але хочу, щоб це почули всі.
Пробачте, я пропускатиму слова, але ви зрозумієте їх значення. Я пропускатиму речення, про які ви здогадаєтесь і пропущу абзаци, які ви навіть уявити не можете. Але я їх пропущу, бо моє серце зажате між невимовною злістю на конкретних людей і бажанням не нашкодити мобілізації, від якої залежить виживання країни.
Це правда, що 04 червня ввечері на блокпосту в Чернівецькій області поблизу Хотина, мої документи взяв на перевірку представник ТЦК, після чого сів в мій автомобіль і попросив підвезти його до військомату, щоб скинути документи, які підтверджують моє право на відтермінування на адресу військомату.
На порозі військомату він попросив телефон, щоб занести туди дані, куди переслати фотографії, але одразу забрав телефон і зник. Цього працівника я більше ніколи не бачив.
Вийшов офіцер і сказав, що повезе на ВЛК, поки вони розглядають моє право на відтермінування, при чому повторював, що все добре, просто проведуть ВЛК і віддадуть документи, бо підстави їм достатні.
ВЛК було цирком.
Я взагалі не заперечую, що придатний до служби і тому не розумію навіщо робити такий цирк. Рентгену просто нема, він відсутній. Від слова зовсім. Там просто пишуть, що ви здорові. Так що навіть туберкульоз - це проблема вже потім війська, а не цього моменту. Я зрозумів, що це цирк і просто вже ради правди сказав, що у мене камінці у нирках. Мені сказали, що нема. Я обурився, бо знаю, що є. Мені повернули екран ноутбука: ’ось ваша електронна карточка - немає’. Я підійшов до колеги і показав, що у нього закритий доступ до моєї карточки, а щоб отримати доступ, - там є кнопка спеціальна, мені відправляється смс, я підтверджую, і картка відкривається.
1 дн. ·
Для цього не буде назви. Я просто опишу події і мої висновки.
Я ніколи не просив розголосу, але хочу, щоб це почули всі.
Пробачте, я пропускатиму слова, але ви зрозумієте їх значення. Я пропускатиму речення, про які ви здогадаєтесь і пропущу абзаци, які ви навіть уявити не можете. Але я їх пропущу, бо моє серце зажате між невимовною злістю на конкретних людей і бажанням не нашкодити мобілізації, від якої залежить виживання країни.
Це правда, що 04 червня ввечері на блокпосту в Чернівецькій області поблизу Хотина, мої документи взяв на перевірку представник ТЦК, після чого сів в мій автомобіль і попросив підвезти його до військомату, щоб скинути документи, які підтверджують моє право на відтермінування на адресу військомату.
На порозі військомату він попросив телефон, щоб занести туди дані, куди переслати фотографії, але одразу забрав телефон і зник. Цього працівника я більше ніколи не бачив.
Вийшов офіцер і сказав, що повезе на ВЛК, поки вони розглядають моє право на відтермінування, при чому повторював, що все добре, просто проведуть ВЛК і віддадуть документи, бо підстави їм достатні.
ВЛК було цирком.
Я взагалі не заперечую, що придатний до служби і тому не розумію навіщо робити такий цирк. Рентгену просто нема, він відсутній. Від слова зовсім. Там просто пишуть, що ви здорові. Так що навіть туберкульоз - це проблема вже потім війська, а не цього моменту. Я зрозумів, що це цирк і просто вже ради правди сказав, що у мене камінці у нирках. Мені сказали, що нема. Я обурився, бо знаю, що є. Мені повернули екран ноутбука: ’ось ваша електронна карточка - немає’. Я підійшов до колеги і показав, що у нього закритий доступ до моєї карточки, а щоб отримати доступ, - там є кнопка спеціальна, мені відправляється смс, я підтверджую, і картка відкривається.
2
Все клас - тільки телефон в тцк і його вони не віддадуть, смс не подивляться і доступу до даних не буде, отже - ’всі здорові’!
На секунду по дорозі дали телефон. Я лиш встиг сказати сестрі, що мене кудись перевезли. І зателефонував в свій ТЦК.
З ТЦК почув лиш: ’ ...... ..... ....., цього не може бути ...... ....., я спробую, зараз перетелефоную, зачекай.’
Я забіжу далеко наперед. Бо більше я нікого не почув наступні дні. Але ці слова: ’Я спробую, зараз перетелефоную, зачекай!’ Були дуже великою підтримкою, я знав, що моя доля комусь небайдужа.
Та найгірше чекало далі.
Бо далі вас кидають у підвал.
( До слова: Сьогодні розмовляв з представниками обласного Чернівецького ТЦК. Вони дуже вибачатись, за все що відбулось, просили не писати про підвал і що підвалу нема.)
Ок. Вибачте, привезли вночі в кімнату, вікно якої виходить на якийсь темнющий склад і на ньому решітка. Все за гратами. На вас направлена камера, двері зачиняють ззовні на замок. Кімната побита, смердюча і дихати нічим. Вона не відрізнялась від підвалу нічим. Далі - неволя. На жодні запитання відповідей нема.
- У мене бронь!
- покажи!
- В телефоні!
- у тебе немає телефону, а отже і броні!
На секунду по дорозі дали телефон. Я лиш встиг сказати сестрі, що мене кудись перевезли. І зателефонував в свій ТЦК.
З ТЦК почув лиш: ’ ...... ..... ....., цього не може бути ...... ....., я спробую, зараз перетелефоную, зачекай.’
Я забіжу далеко наперед. Бо більше я нікого не почув наступні дні. Але ці слова: ’Я спробую, зараз перетелефоную, зачекай!’ Були дуже великою підтримкою, я знав, що моя доля комусь небайдужа.
Та найгірше чекало далі.
Бо далі вас кидають у підвал.
( До слова: Сьогодні розмовляв з представниками обласного Чернівецького ТЦК. Вони дуже вибачатись, за все що відбулось, просили не писати про підвал і що підвалу нема.)
Ок. Вибачте, привезли вночі в кімнату, вікно якої виходить на якийсь темнющий склад і на ньому решітка. Все за гратами. На вас направлена камера, двері зачиняють ззовні на замок. Кімната побита, смердюча і дихати нічим. Вона не відрізнялась від підвалу нічим. Далі - неволя. На жодні запитання відповідей нема.
- У мене бронь!
- покажи!
- В телефоні!
- у тебе немає телефону, а отже і броні!
2
Зі мною був ще офіцер. Він майор, служив в авіації з 2014 по 2019 роки.
У нього було відношення до авіаційної бригади. Він просив зв´язатись з ними. Вони приїдуть і заберуть до себе, але ні. В тому ТЦК мали план і його дотримувались. Радянська система проникла так далеко на захід України!
Я просив зв´язатись з 57 бригадою, називав дані, щоб мене відправили до моїх. Ніхто нічого не слухав. За одну годину, запихнули в бус і завезли в ту ж кімнату, закрили на замок. Наступні 2 дні повітря, чи щось за межами кімнатки ми не бачили.
Ввечері перестали кормити і давати воду. Близько 21:00 закинули хлопця, йому 27 років, він не мав ні броні, ні підстав для відтермінування, він знав, що могли мобілізувати і був не проти, тому не ховався і не тікав. Він катався з дівчиною на велосипедах, зробили великий заїзд з Хмельницького до Чернівців. Посеред дороги, скинули з велосипеда, забрали телефон, вкинули до нас. Він благав про телефон, щоб просто сказати дівчині покинути велосипед, змиритись із втратою і просто повертатись додому. Але з нього просто сміялись. Я дивився на цих двох чоловіків. Молодий хлопець зі сльозами на очах, він просто хотів подбати про дівчину... Він казав, що до сьогодні був не проти служити, тому не бронювався і не ховався. Але тепер... Він таку країну захищати не бажає... Він знайде спосіб, щоб тепер не служити...
Майор авіації повторював, що відправив хвору матір на нагляд, бо прийняв рішення повернутись на службу в авіацію, але тепер не бачить сенсу, бо те, що він побачив перевернуло його світогляд, більше бажання служити нема!
Уявити складно, але...
Могли ще позбавити води і їжі. Могли і зробили.
Близько 01:00 підняли з ліжок і запихнули в автобус, далі їхати понад 16 годин. Без їжі і води.
- я дам гроші, зупиніть автобус, купіть води, прив´яжвть нас, якщо боїтесь.
- автобус не спиниться.
- Прив´яжіть нас кайданками, але випустіть нас хоч з калюжі напитись.
- автобус не спиниться.
Під кінець дороги з´явився майор з управління ОЦК, якщо я правильно зрозумів.
- пане майор, скажіть можливо можна щось поїсти.
- а вам не дали?
- ні!
- Вам мали дати сухпайки.
- подивіться, нас не випускали, у нас абсолютно нічого немає.
Він не повірив, почав шукати по кишеням якусь їжу, все повторював:
- вони там всі ..... Всі ..... Цього не може бути...
Ми розказували все по крокам, я всього вам не пишу, але йому казав все.
Його очі розширювалися, він не вірив, все повторював:
- цього не може бути, вони всі .... Всі ....
Ми доїхали до місця передачі нас в частину.
Перший же офіцер військової частини, поставився до нас вперше за 3 доби як до людей.
- я бачу ваші документи, ви будете звільнятись напевно.
- я тепер думаю, що так!
Повернувся до представників ТЦК:
- ви .... .... Навіщо це? Він хоче в іншу частину, там хочуть його бачити, він на кілька місяців, відпустіть його!
Та тут вже було мовчання.
Він повернувся до мене:
- у вас є ці документи?
- так.
- давайте.
- у телефоні.
- Давайте, мені підійде.
- У мене забрали і не віддають.
Зі злістю він повернувся до них:
- ви .... ..... ...... ..... ..... .... Навіщо ви це все робите?
Це ж люди, живі люди, невже можна бути такими .... .... .... Віддайте негайно йому телефон.
Вони кинулись шукати, телефони були в працівників, які вже звідти втекли, ще годину їх шукали, телефон повернули.
- Ми вже провели по всім наказам, він мобілізований. Ми не можемо це повернути, забирайте його.
Я спостерігав картину, яка просто на налазила мені на голову.
Військові проти військових.
Далі крик лиш посилювався. Офіцер бригади не спинявся: ’у цього діюча бронь! Ви.... ...., як ви можете його мобілізувати, відкрийте ж його телефон!’ ’У цього перша група інвалідності, навіщо? Як ви могли?... .... ....’
’Майор з авіації??? Ми не візьмем його. Ми піхота, таких як він на країну лиш сотні, завезіть його в авіаційну бригаду, ви що .... ..... .... ’
Це продовжувалось годинами. Годинами не налазило на голову ні мені, ні кому з рештками здорового глузду!
Без мобілізації нашій країні не встояти!
Та немає більшого злочину у військовий час, ніж вбити бойовий дух своїх же чоловіків, своїх же мобілізованих, своїх же солдат. Почуйте мене, всі, хто ще має хоч краплю здорового глузду в цій країні! Немає більшого злочину, ніж вбити бойовий дух армії!
У нього було відношення до авіаційної бригади. Він просив зв´язатись з ними. Вони приїдуть і заберуть до себе, але ні. В тому ТЦК мали план і його дотримувались. Радянська система проникла так далеко на захід України!
Я просив зв´язатись з 57 бригадою, називав дані, щоб мене відправили до моїх. Ніхто нічого не слухав. За одну годину, запихнули в бус і завезли в ту ж кімнату, закрили на замок. Наступні 2 дні повітря, чи щось за межами кімнатки ми не бачили.
Ввечері перестали кормити і давати воду. Близько 21:00 закинули хлопця, йому 27 років, він не мав ні броні, ні підстав для відтермінування, він знав, що могли мобілізувати і був не проти, тому не ховався і не тікав. Він катався з дівчиною на велосипедах, зробили великий заїзд з Хмельницького до Чернівців. Посеред дороги, скинули з велосипеда, забрали телефон, вкинули до нас. Він благав про телефон, щоб просто сказати дівчині покинути велосипед, змиритись із втратою і просто повертатись додому. Але з нього просто сміялись. Я дивився на цих двох чоловіків. Молодий хлопець зі сльозами на очах, він просто хотів подбати про дівчину... Він казав, що до сьогодні був не проти служити, тому не бронювався і не ховався. Але тепер... Він таку країну захищати не бажає... Він знайде спосіб, щоб тепер не служити...
Майор авіації повторював, що відправив хвору матір на нагляд, бо прийняв рішення повернутись на службу в авіацію, але тепер не бачить сенсу, бо те, що він побачив перевернуло його світогляд, більше бажання служити нема!
Уявити складно, але...
Могли ще позбавити води і їжі. Могли і зробили.
Близько 01:00 підняли з ліжок і запихнули в автобус, далі їхати понад 16 годин. Без їжі і води.
- я дам гроші, зупиніть автобус, купіть води, прив´яжвть нас, якщо боїтесь.
- автобус не спиниться.
- Прив´яжіть нас кайданками, але випустіть нас хоч з калюжі напитись.
- автобус не спиниться.
Під кінець дороги з´явився майор з управління ОЦК, якщо я правильно зрозумів.
- пане майор, скажіть можливо можна щось поїсти.
- а вам не дали?
- ні!
- Вам мали дати сухпайки.
- подивіться, нас не випускали, у нас абсолютно нічого немає.
Він не повірив, почав шукати по кишеням якусь їжу, все повторював:
- вони там всі ..... Всі ..... Цього не може бути...
Ми розказували все по крокам, я всього вам не пишу, але йому казав все.
Його очі розширювалися, він не вірив, все повторював:
- цього не може бути, вони всі .... Всі ....
Ми доїхали до місця передачі нас в частину.
Перший же офіцер військової частини, поставився до нас вперше за 3 доби як до людей.
- я бачу ваші документи, ви будете звільнятись напевно.
- я тепер думаю, що так!
Повернувся до представників ТЦК:
- ви .... .... Навіщо це? Він хоче в іншу частину, там хочуть його бачити, він на кілька місяців, відпустіть його!
Та тут вже було мовчання.
Він повернувся до мене:
- у вас є ці документи?
- так.
- давайте.
- у телефоні.
- Давайте, мені підійде.
- У мене забрали і не віддають.
Зі злістю він повернувся до них:
- ви .... ..... ...... ..... ..... .... Навіщо ви це все робите?
Це ж люди, живі люди, невже можна бути такими .... .... .... Віддайте негайно йому телефон.
Вони кинулись шукати, телефони були в працівників, які вже звідти втекли, ще годину їх шукали, телефон повернули.
- Ми вже провели по всім наказам, він мобілізований. Ми не можемо це повернути, забирайте його.
Я спостерігав картину, яка просто на налазила мені на голову.
Військові проти військових.
Далі крик лиш посилювався. Офіцер бригади не спинявся: ’у цього діюча бронь! Ви.... ...., як ви можете його мобілізувати, відкрийте ж його телефон!’ ’У цього перша група інвалідності, навіщо? Як ви могли?... .... ....’
’Майор з авіації??? Ми не візьмем його. Ми піхота, таких як він на країну лиш сотні, завезіть його в авіаційну бригаду, ви що .... ..... .... ’
Це продовжувалось годинами. Годинами не налазило на голову ні мені, ні кому з рештками здорового глузду!
Без мобілізації нашій країні не встояти!
Та немає більшого злочину у військовий час, ніж вбити бойовий дух своїх же чоловіків, своїх же мобілізованих, своїх же солдат. Почуйте мене, всі, хто ще має хоч краплю здорового глузду в цій країні! Немає більшого злочину, ніж вбити бойовий дух армії!
2
5
Нема війни = нема ветеранів.
АТО, СВО, інші аревіатури, надзвичайний стан, воєнний стан. Все що завгодно, тільки не війна.
Не здивуюсь, якщо згодом нинішні події будуть вважати воєнними навчаннями, в яких брали участь добровільці.
І ніяких компенсацій, так як знали, на що йшли (добровільно).
АТО, СВО, інші аревіатури, надзвичайний стан, воєнний стан. Все що завгодно, тільки не війна.
Не здивуюсь, якщо згодом нинішні події будуть вважати воєнними навчаннями, в яких брали участь добровільці.
І ніяких компенсацій, так як знали, на що йшли (добровільно).
7
Певне,треба,пора вже показувати людям справжніх ветеранів-героїв,не зермаків.Щоб в обличчя знали і честь віддавали.Якщо,не помиляюсь свого часу він казав,що після 700 врятованого бійця,перестав врятованих героїв рахувати.Ці люди врятовані його руками й умінням.
Отримати таку зневагу у відповідь,це плювок в обличчя.
І не тільки йому.
Отримати таку зневагу у відповідь,це плювок в обличчя.
І не тільки йому.
5
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу