Криза 40+ років чи я просто стомилася від всього?

Спробуйте не заздріть (це читається в кожному вашому слові). Життя тут не дочого, кожний з нас його робить власноруч.

Як ви змогли? Порадьте будь ласка
Я пропадаю просто. Мені 47. І я не живу для себе. Як трансформуватися?
Я живу для роботи, чоловіка (але він мало цінує), сина (але він навішав мені ще й невістку- готую їм ість щовечора і не знаю як сказати НІ). Все на мені, всі завдання по дому маю виконати я. Без мене ніхто нічого не бачить і не хоче. Прохання виконують з третього разу, коли вже ліпше зробити самій. Я так втомилася(( Але, боюся залишитися сама, якщо почну вимагати він них того, до чого вони не звикли

Не рассматривали вариант выезда зарубеж? Если муж не стремиться достигать, то он не вчера таким стал, правда же? Война не пощадила никого. Вы не оптимист. Я понимаю вашу боль и отчаянье, но опять же, все общие фразы- карьеры не вышло, денег не хватает. Так живет 80% населения страны. Что вы сделали, чтобы изменить эту ситуацию, если она невыносима для вас?

Як сказати НІ, ротом. От просто не готуйте і все, день, два, тиждень. Пилюка лежить і я полежу. Поки Ви не зміните свого підходу до цього ніхто не зміниться, бо навіщо всіх все влаштовує? Виходьте з позиції відміниці.

Ну не все залежить тільки від нас. Тож вплив інших людей іноді, дуже сильно впливає на життя. Заздрість? Де ви її вичитали? Я з дитинства незнаю що таке спокійне безпечне стабільне життя. Виживання тільки. От і мріяла що от вивчусь почну заробляти, от вийду заміж і ми з чоловіком будемо мати житло і тп. А мені життя одні перепони. Я вже стомилася від цього. Не працює от ще трошки потерпіти і буде добре, а тобі на наступне випробування. Да скільки ж можна.

Трансформація болюча. Як операція по живому.
Відмовитись від установок якими жила все життя.
Не чоловік головний у вас в житті, не дитина. А ви!
Ви собі купите круті кросівки, а дитина і з секонду переходить.
Ви скажете чоловікові, хочеш голубці? Крути голубці.
Мені вареного яйця вистачить
А я пішла в спортзал.

Все що могла те й робила. В тому то й справа. Я ж не сиділа на дивані тупо хай саме якось.

Треба не тільки мріяти, а ще й вкалувати.
Мені 50, я знаю, про що кажу.
Змінила своє життя в 48 років.
Полагаюся тільки на себе й свою родину.

Якась інфантильна позиція - відмова брати відповідальність за власне життя. Двоє працюючих людей не змогли заробити навіть на однокімнатну квартиру? І які це в Вас прям випробування?

И я туда же. 48. Работала с детьми. Выгорела. Не хочу капец..по крайней мере пока.
Куда?
Та Хз.
Мужа нет. Сын подросток.
Плак_плак.
Но с осени нужно искать работу край.

Так я працювала, змінила сферу діяльності, мала свою справу, але успіху не досягла. Довелося закрити. Зараз взагалі уявлення немаю чим займатися.

Смерть батька, мати інвалід на яку треба гроші, не на свою родину а на неї. Втрата житла через окупацію, не можливість отримати євідновлення через родичів. І ще купа різного

Ну давайте уже с подробностями. Может кто то возьмет пример или вдохновится, а то общие фразы, оно такое. Обтекаемое понятие.

Згадала! Ще один трансформації простити собі, відпустити, і полюбити.
Не вийшло з вас Валентини Терешкової, зате ви гарний лаборант
Не вийшло у вас фігури як у Ірини Шейк, але у вас немає зайвої ваги.
Відпустіть ситуацію
І чоловік розбереться зі своєю кар´єрою, і діти розберуться зі своїм навчанням.
Навчіться вже отримувати насолоду від простого відвідування басейну

Не вішайте носа!
Шукайте щось позитивне йдіть в тому напрямку!
Не складайте руки, а боріться!

Це екзистенціальна криза. Ви не хочете жити по-старому, а по-новому ще не знаєте, як. Починайте жити для себе, додавайте в щоденний розклад час на саму себе, збільшуйте його. Шукайте, підбирайте, чим ви хочете займатися, що вам до душі. Світ широкий, занять на всі смаки повно та доступно. Перебирайте, відчувайте, що вам до душі. Так і знайдете, те, що в підсумку складе вашу нову рутину.

Освоїла сама одну з платформ. Теперь викладаю її в ВНЗ.
Вже в самому ВНЗ пройшла 2 безкоштовних підвищення кваліфікації по іншим платформам, також застосовую їх в роботі.

Ну как же плаксивая тема без жилья в окупации. Это уже прям фишка Советчицы. Обязательно всплывает в ходе темы. И где жилье было? Вы же всю жизнь плохо жили....

41. Последние два года накрывает только одно - я зае…сь делать все сама. Да, есть все, только это все на моей спине вывезено. Этой зимой сломалась, больше не тяну, для меня уже перегруз

Київська область між Бучею і Бородянкою.

А мен так шкода, що колись в молодості я відшила класного хлопця. ех.
не те, щоб я про це думала, але як згадаю!
решту все, що я могла б сказати, вже написали вище.
кризи трапляються, вони є поштовхом для переосмислення і змін на краще.
і треба завжди шукати, за що ти вдячний долі, тоді нагорі це оцінять і більше дадуть))). а якщо будеш скиглити, то відніметься і те, що є.

підіть нянею, гувернанткою, репетитором

Я не знаю как у автора.
Напишу как у меня: училась на бюджете, сама все сдавала, закончила с красным дипломом, пахала ассистентом в вузе (на 0.5 ставки делала объем как на 2.5, вот реально), пять лет отпахала и только потом поступила в аспирантуру, закончила аспирантуру и написала диссертацию (сама, никакой помощи, без блата), заслушали на кафедре летом и ушли в отпуск. В сентябре узнала, что беременна (пять лет назад первый ребенок родился и умер сразу, я чуть не умерла вслед за ним, думала, что все, вот просто все, до сих пор считаю сколько ему бы было лет ). Естественно, защиту диссертации я отложила на ’после рождения ребенка’. А потом майдан и доллар по 30, вместо по 8,3. Дальше , думаю, все ясно...
У меня после второй беременности здоровье сильно пошатнулось, просто жесть как, даже вспоминать не хочу и ребенок беспокойный, не говорил долго. С 2.10 водила к логопеду до шести лет как на работу три раза в неделю, плюс кружки. В шесть уже вытянула в норму. В вуз идти назад не вариант: вместо трёх групп и в каждой 25 студентов дневного отделения осталась одна группа из 3-5 студентов, нагрузки на меня нет.
В моей ситуации стараний было вот реально много, но жизнь внесла свои коррективы.
Я не жалуюсь, если что, просто описываю свой пример

Плюсуюсь
У меня один в один.
Я считала, что меня мало ценят, ’а вот я ж для них, а они...’
Я потихоньку переучиваю.
Теперь я покупаю себе то, что считаю нужным без оглядки (не гребу все подряд, с умом).
Если лягла спать/отдыхать все остальные должны тихонько сами решить свои вопросы - пообедать, погладить там или ещё что-то.
Если хочу сама посидеть, то беру вино + кино и мне не стыдно, а остальные в это время меня не дёргают и не лезут со своими вопросами. Ну, и т.д.
Стало реально лучше😁 А то прям накрывало)))

Есть такое несложное упражнение...
Представьте себе, что Вы планируете свою жизнь в следующем воплощении сейчас (допустим, следующая жизнь на Земле у Вас будет) , и подумайте, кем бы Вы хотели родиться, в какой семье, стране, слое общества, кем работать. Просто попробуйте, поможет Вам самой ответить на Ваш вопрос.

Я вас дуже розумію. У мене так само. Тільки рочків побільше.
А вчора буквально подумала, що я втратила радість від життя. Оту легкість, що це здається, крила виростають.

Вам ніхто не може завадити почати нове життя і в 40. Все починається з самоцінності і усвідомлення цінності самого життя. І ще, діти це окремі особистості, а ви окрема. І прив‘язувати своє життя до дітей не потрібно. У вас має бути самоцінність саме свого неповторного життя. Діти мають пройти свій шлях.