Якщо зникає Європа — зникаю і я...

Вони вчинили самогубство. Разом.
Лютий 1942 року. Бразилія. Тихе містечко Петрополіс.
У маленькому будинку серед пальм і пташиного співу лежать поруч два тіла.
Стефан Цвейґ — найпопулярніший письменник Європи 1930-х. Мій улюблений автор юності. Знав кілька мов, перекладав, дружив із Роменом Ролланом, Фройдом, Рільке, Томасом Манном. Писав про мир, людяність, єдність.
І його дружина — Лотта. Молодша на 27 років. Його секретарка, опора, останнє кохання.
Вони прийняли снодійне, лягли поруч, залишили прощальні листи.
Усе — спокійно, точно, по-німецьки. Навіки заснули.
Я пам’ятаю, як захоплювалась його психологічними новелами, історичними нарисами, есе.
А зовсім нещодавно дізналася, як завершилося життя цього доброго, глибоко гуманного чоловіка — на зламі епохи. І була вражена…
Чому вони так зробили?
Адже їм вдалося те, що не вдалося мільйонам:
– втекти з нацистської Європи,
– врятуватись від Голокосту (вони були євреями),
– знайти дім в еміграції,
– отримувати визнання — навіть у Нью-Йорку їм аплодували стоячи.
Але вони не вірили.
Не вірили, що Європа воскресне.
Не вірили, що гуманізм переможе фашизм.
Не вірили, що євреї ще колись зможуть жити, мріяти, не боятися.
Вони думали — темрява перемогла.
“Якщо зникає Європа — зникаю і я”, — напише Цвейґ у прощальному листі.
Боже, як він помилявся…
📜 А вже через три роки:
– фашизм було знищено,
– концтабори звільнено,
– гуманістичні цінності стали основою нового світу.
Але вони цього вже не побачили.
Вони пішли в той момент, коли до світанку лишалося зовсім трохи…
⸻
🔥 Що нам з цього?
Іноді здається — усе.
Усе зруйновано.
Навколо безумство, безсилля, тривога…
І ти, як Цвейґ, сидиш біля вікна й думаєш: «Чи є сенс?»
Є.
Був.
І буде.
💬 Що хочу сказати…
• Історія завжди повертається до світла.
• Найтемніші часи — не кінець, а перелом.
• Не вір думкам із темряви. Вони тимчасові.
• Не приймай вічних рішень у хвилини болю.
• Те, у що ти не віриш зараз — може статися вже завтра.
Аліна Жук