Ви одна дитина в сім’ї. Ваші батьки переїхали з вами за кордон?

Згодом з вами, але як на мене то в старості найгірша депресія це бачити дітей і внуків на екрані телефону а не в реальному житті. За кордоном також можна копатися у квітнику та розсаді.

Я сама 60+, вполне активна, здорова, работаю, у меня молодой муж, сын с семьей давно живет в ЕС, ехать куда-то смысла пока не вижу. Если понадобится выехать, собираюсь жить самостоятельно на свои средства.

Чего это? Отлично их видеть только на ноуте, чем ты дальше, тем лучше отношения.

Різне є здоровʼя у 60+, нажаль не кожен може цим похвалитися

Ні, ви не так мене зрозуміли. Не караулити, а просто підтримати у важкий момент.

Я просто знайома тут в США з людьми, які переїхали з тим самих міркувань, а по факту зачахли. Діти і онуки живуть своїм життям все одно. Так, можна бачитися час від часу. Але ти вже не живеш своє життя.

Мова йде про вік 65 років, але як я написала вище, вони не планують переїзд навіть пізніше.

Это их выбор.
Тут нет правильного или неправильного решения.

Моя мама не поехала, как и ее муж.
У знакомых мамы то приезжают, то возвращаются домой - считанные адаптировались

Мамин брат з дружиною живуть під Києвом, їх єдиний син з родиною в Канаді, до сина не збираються, це не потрібно не їм ні сину з онуками, таких прикладів чимало.
Я навпаки не розумію для чого їхати на інший континент, якщо можно жити комфортно вдома, і якщо якісь проблеми то вони однаково вирішуються (лякарня, доглядальниця, будинок літніх людей).

Так, все на мені

Я говорю про конкретних людей, от вони мені кажуть саме те, що я написала . Дня них відносини на відстані дуже важко переносяться, і мати дітей та внуків поруч доставляє радість

Понятно. Своих дел нет, живут жизнь детей. Если не манипуляции.

У куми батьку 84 роки, забрали . Так він через два тижні сам поїхав назад додому в Україну

Маніпуляцій не має в ніколи не було, але живуть заради дітей. Свої справи також є, бо живуть у будинку, там роботи хватає в любий сезон

Нормальна людина не живе тільки дітьми й онуками

Я про те й пишу, що в них є й інші джерела розваг: робота в одного , будинок з садом та огородом у іншого, але для людей родинні звʼязки дуже важливу роль відіграють. Вони зацікавлені у тому, щоб бачити та спілкуватися з онуками, хочуть їх балувати, бачити на свята , купувати подарунки та відчувати емоції радості коли ми приймаємо їх з у себе в гостях, або вони запрошують нас. Хочуть допомагати посидіти з дітьми чи собакою , коли ми їдемо сімʼє у відпустку. Це нормальні емоції нормальних людей

От і чудово. І якщо заради того, щоб бачити дітей і онуків, вони не готові переїздити в іншу країну, то в цілому у них нормальне життя, яке є чим наповнювати

А це не Ви колись писали, що теж навчалися в медичному і з перших курсів вже заробляли на себе самі? Так мама хотіла, щоб Ви були самостійні.

Я одна донька в сім’ї, батьки в Україні, я виїхала за кордон з сином ще в 2022, батьки не приїздили навіть ну і звісно, переїхати теж не хочуть категорично

А що вони кажуть за майбутнє, наприклад якщо ви залишитесь за кордоном. Чи згодні будуть на переїзд до вас, чи наполягатимуть щоб ви повернулися після війни в Україну?

Так))
Тільки я не в медичному навчалася.

Мама дуже хоче, щоб ми повернулися хоч зараз, тато каже, що ні, вчить мову, хватайтеся там, бо тут вже нічого не буде ((

Ви не сумуєте за батьками? Скільки їм років?

Дуже сумую, їм по 74

У меня две пожилые родственницы( 73 и 78 лет) в оккупации, в разрушенных городах. Дети выехали,мамы ни в какую. Одну всё же дети вытащили оттуда в Киев,прожила у них год,вымотала всем нервы своими рыданиями за домом и всё же вернулась назад.Теперь сидит там и страдает, что одна,никого нет,никто к ней не приезжает .Вернуться к детям не хочет,ждёт детей к себе.Хотя дети предупредили,что они ни при каких обстоятельствах не смогут туда приехать.

Якщо коротко: я з дітьми від початку війни 2022 за кордоном, я одна дитина в сімʼї, моїм батькам ось влітку було 76 років. Чоловік до мене приїхав через пів року розлуки і зараз ми всі разом маленькою своєю сімʼєю . Батьків всіх наших приймали цим літом. Вони Київ. Світло зараз за графіками, в квартирах холодно, ну багато хто в курсі. Кажу нашим батькам, що давайте сюди, до нас, бо погано ж вам там… не хочуть категорично… типу ми 2023 пережили і ще багато чого пережили, у вас добре, навіть занадто, але будемо в своєму домі, що б там не сталось… це мій особистий біль і привід щодня моніторити новини, прильоти… ну не хочуть люди, не знаю як вмовити, і самі не їдуть, але радіють, що ми не в Україні. Але моє серце неспокійне, рада була б їм тут, щось би придумали 100%, бо вже освоїлись в країні без виплат і допомоги, побачимо як буде далі. Впевнена, що це на довго(

Наша нам по телефону нервы выматывает. Требует, чтобы мы в Украину вернулись. Куда возвращаться? Наш дом без окон, прифронтовой город. Работы нет. У меня 3 мужчин, надо быть полной дурой, чтоб их туда сейчас везти. Так что мамо пусть теперь сидит там и радуется, что мы хоть финансово ей помогаем.