Ваше любимое осеннее стихотворение? Вот моё. Бродський.

Ваше любимое осеннее обострение?

Хорошие стихи

Депрессию нагоняют

Вот когда уже последние листья опадают и приходит на смену серость и сырость. И дни всё короче. Тоскливо. Всё замедляется. И вот это предчувствие зимы, когда утром вдыхаешь морозный воздух на улице и пахнет прелой листвой.

Не знаю весёлых стихов про 🍂 🍁 осень. Это же время, когда природа замирает.

Еще не осень!
Если я Терплю, как осень терпит лужи,
Печаль былого бытия,
Я знаю: завтра будет лучше.

Я тыщу планов отнесу
На завтра: ничего не поздно.
Мой гроб еще шумит в лесу.
Он - дерево. Он нянчит гнезда.

Я, как безумный, не ловлю
Любые волны. Все же, все же,
Когда я снова полюблю,
Вновь обезумею до дрожи.

Я знаю, что придет тоска
И дружбу, и любовь наруша,
Отчаявшийся чужака -
В самом себе я обнаружу.

Но в поединке между ним
И тем во мне, кто жизнь прославил,
Я буду сам судьей своим.
И будет этот бой неравен.

Ф. Грубин

Нащо ця москальська риготня тут. Стіхотворєніє своє на ру друкуй

Бродского люблю, кстати, спасибо, автор, действительно настроение почитать поэзию, сто лет не читала

Вчора таке дурне випадково почула, хтось на яника пародію зробив
Постель била розстелєна
І ти била розтеряна
І мне шептала шепотом
’ Куда ти, вітя, ж*** там

Снег идёт. Борис Пастернак

Да, очень нравится...домосед и звездочёт - лучше и не скажешь про бессонницу, нежелание выходить из дому в промозглые дни. Куришь в приоткрытое окно и слушаешь ворон на голых деревьях.

Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.
В цьому саду я виросла, і він
мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.
І він спитав: — Чого ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?
А я сказала: — Ти мені один
о цій порі, об іншій і довіку.
І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.
Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами —
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова…

Не про осень) Но Бродский замечательный поэт.
...Из ниоткуда, с любовью, надцатого ноября

Дякую. Чудові вірші. А хто автор?

Це Ліна Костенко.

Ну не байрона ж ви будете цитувати. Ці поціновувачки кацапської поезії, які вивчили в школі пару віршиків, так і завмерли в розумовому розвитку (від перенапруження). І бігає ото, всім розповідає ’яяяя! я знаю віршик!’ (один, і ще половинку). Маладєц.

Березовий листочок
Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…
(Ліна Костенко)

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.
(Володимир Сосюра)

І в мене Ліна Костенко

Люблю чернігівську дорогу –
весною, влітку, восени.
Там досі моляться Стрибогу
високі в сонці ясени.
Дівчата ходять, мов княгині.
Цвітуть смарагдові .луги.
Русявокосі Берегині
позолотили береги.
Там переходять шлях уповні.
Під осінь в кожному селі
немов димки димлять жертовні —
копають люди картоплі.
Бори стоять, такі соснові!
Ведмедів бачать уві снах.
Вінки цибулі бурштинові
там висять просто на тинах.
Від магістралі за два метри,
уся закутана в що є,
сидить бабуся, як Деметра,
у відрах моркву продає.
Шофер гальмує мимоволі,
стоять колеса в шелюзі, —
несе хтось яблука в приполі,
несе хтось груші в картузі.
І знову мчиш, як метеор ти.
І довго світяться в душі
оті розкішні натюрморти
уздовж доріг на спориші...

Еще такие стихи у него есть, хотя мнение по єтому поводу разное. но лучше бі кацапі в 91 єто віучили и обиделись.
Любий Карле XII, битву під Полтавою,
слава Богу, програно. Як мовив гаркавий,
«час покаже кузькіну мать»[8], руїни,
кістку посмертної радості із присмаком України.

То не зелено-квітний, роз´їджений ізотопом, —
жовто-блакитний майорить над Конотопом,
склепаний з ка́нви, пе́вно, приберегла Канада.
Дарма що без хреста, та хахлам не треба.

Гей ти, рушнік, карбованець, в спітнілій жмені насіння!
Не нам, кацапам, в зраді їх звинувачувати.
Самі під іконами сімдесят років в Рязані
з залитими очима жили, як при Тарзані.

Скажемо ж їм, дзвінкою лайкою паузи суворо гаючи:
скатертиною вам, хахли, рушніком дорога!
Геть від нас у жупані, не кажучи у мундирі,
за адресою з трьох літер, на всі чотири боки.
Хай же тепер у мазанці хором ганси
разом з ляхами раком вас ставлять, поганці.

Як у петлю лізти — так ра́зом, добираючи́ галу́зку в хащі,
а курку з борщу одинаком гризти краще.
Прощавайте, хахли, пожили разом — годі!
Плюнути у Дніпро, чи що, мо потече зворотньо,
спого́рда нехтуючи нами, як шви́дкий, вщент набитий
шкіряними кутками та віковою образою.

Не згадуйте про нас погано. Вашого неба, хлібу,
нам, подавись ми макухою та стелею, не треба.
Годі псувати кров, рвати на грудях одежу.
Закінчилось, пе́вно, кохання, якщо воно мимохідь й було.

Нащо длубатись даремно у рваних коренях дієсловом?
Земля вас народила, ґрунт, чорнозем з підзолом.
Годі домагатись прав, звинувачувать нас в одному, іншому.
Ця земля не дає вам, кавунам, споко́ю.

Ой же ж Лєвада-степ, краля, баштан, варєнік!
Більше, гляди, втратили — більше людей, ніж грошей.
Якось вже переб´ємося. А щодо сльози з ока —
немає на неї ради, чекати іншого разу.

З Богом, орли, каза́кі, гетьмани, наглядачі!
Лиш коли прийдеться й вам вмирати, буйволи,
белькотатимете ви, шкребучи край матрасу,
рядки Олександра, а не брєхню Тараса.

Дихає прозора прохолода,
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима.
Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.
Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг.
На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці.
На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.
(Віктор Геращенко)

Цей вірш не знала. Хоча маю збірник її.
В мене ось улюблене:
’Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум´ям згорю.’

Осень наступила,
Желтые листы,
Мне никто не нужен,
Кроме ты

Ще Костенко

Осінній сад ще яблучка глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь...
А у світанків очі променисті.
То білий кінь,
то білий-білий кінь
шукає літо у сухому листі.

Вода десь точить білий камінь,
кує зозуля у гаю.
Де б я не був, а все ж думками
лечу в Донеччину свою.

Вибачте, я не зовсім зрозуміла, про що Ви тут. До кого саме звертаєтеся, на рахунок Байрона? Вам подобаються його вірші? Чи Ви так, просто чисто покритикувати зайшли?

Клааас! Гарно! Дякую.

Дочка подписана на канал ’Голос Бродского’, поищите, если интересно, они почти каждый день что-то присылают интересное, сам бы не стал искать, а так классно.

піздєць ти ушльопок.
чи як то у жіночому.
ще й щось про розумовий рівень патякаєш. залізь у будку та не псуй людям настрій.

Я зашла покритиковать.. в этом году стало интересно ознакомиться с творчеством бродского. Первым попался его стих об Украине. Проблевалась. На этом закрыла для себя бродского.