Объясните пособие в Германии

Моя знайома живе в якомусь селі , там один 5 поверховий будинок на все село, в якому декілька сімей наших біженців ну і самі німці. Опалення немає, треба топити взимку котел дровами. Магазину немає, трбеа їхати 20 хв автівкою ( жомовляється з сусідами, коли вони їдуть - їде з ними) Ну відповідно лікарні/школи в селі теж немає. Погуляти нема де.Декілька вулиць та поля. До найближчого середнього міста їхати десь 2 чи 2,5 години. Траспорт в селі хоть пару раз на день.Інтеренет дорогий. Комуналка теж. Перерахунок за комуналку прийшов+ 350 евро в минулому році. Добре, що там є дві родини наших, з якими єдине спілкування. ось таке життя

Покажите хоть одного, кто вернулся

Я ни одноно не знаю, кто бы вернулся. Есть только те, кто из-за родителей или оченьуважительных причин, но чтоб просто так и работать на минималку.... это чес

К мужу - это другое

А просто так никто возвращаться не будет

Другое
Потому что хотят быть с родными

А если родных или нет или они рядом, то никто возвращаться НЕ будет

Ну а в основном там так живут? или всё таки как-то нормально устраиваются?

я жила в германии 7 месяцев.. жила бы и дальше, если б не муж. вернулась в харьков. пособие такое же как моя зп сейчас в харькове. у меня была своя комната, пособия хватало и даже оставалось, я не эклномила, всем обеспечили . не хотела возвращатьчя((((

Я повернулася і на це було декілька причин. По перше я людина з фізичними обмеженнями, маю 2групу з дитинства. Для лікаря я виявилася здоровою людиною і його рекомендації щодо мене- працювати на загальних підставах. Я бачила що наші українці без фізичних проблем знаходять роботу дуже важко і в основному це важка фізична праця, тому для себе перспективи не бачила. В додаток мені важко давалася мова, а без неї шанси знайти роботу ще погіршувалися. Жила спочатку в спортзалі на 200 людей, коли нас туди привезли, всі пройшли принизливу процедуру огляду, забирали гострі предмети, електроприбори, посуд. Перераховували гроші які знаходили. На цій підставі деяким було відмовлено в виплаті пособій. В самому спортзалі було 4 секції, більше ніяких перетинок між кроватями, тільки вузенькі металеві шафки до спального місця, ніякої приватності, 2х ярусні ліжка, чоловіки, жінки, діти, немовляти з плачем вночі. Різні національності, їжа по розкладу, прання по розкладу, душ по розкладу, туалет на вулиці. Мені платили 3 місяці 66 євро поки не мала параграфу, документи робили дуже довго. Потім переселили в отель на півдні від Мюнхена, маленьке туристичне містечко, з труднощами в працевлаштуванні. Нас поселили три чужих жінки-одиначки в кімнату. Після спортзалу це було краще але зі своїми моментами дискомфорту. Годували в столовій двічі на день, зранку і ввечорі, виносити нічого не можна, навіть кусочка хліба. Їжа по принципу шведського столу, але стоять таблички скільки шматочків м´яса або піци можна взяти. Через місяць обмеження стали більшими. Охорона спостерігає за всим, на рецепшині обов´язково показуєш вміст сумок. Кожного ранку ти ставиш підпис що ти на місці. Немає підпису 3 дні, тобто є підозра що ти кудись поїхав, тебе виселяють. Саме так нам з сусідками дісталася ця кімната. Родина, яка жила тут перед нами, уїхала в Україну на тиждень без дозволу ландерсамту, а по приїзді їх вже не пустили, всі речі виставили на вулицю. За проживання і годування вираховували з виплат. В готелі ми самі прибирали місця загального користування. Заборонялось мати в номері електроприбори і готувати собі їжу. На кухні працювали дівчата полячки і якась неприязнь, навіть злоба до українців читалася кожного дня. Плюс вони теж слідкували щоб ніхто нічого не виніс зі столової, доносили охороні, встроювали обиски і заставляли викласти з сумки продукти, навіть те яблуко чи пудінг, який тобі призначався і за яке з тебе вирахували гроші. Це було дуже неприємно. Деякі німці теж відкрито демонстрували свою роздратованість нашою присутністю.
На банківську картку я отримувала 207 євро. Я повернулася додому, під обстріли і відсутность світла. Але я щаслива що вдома, в наскільки можливо комфортних умовах, з можливістю їсти що і коли захочу, займатися улюбленими справами, розмовляти і розуміти мову. Короче кажучі я побачила інше життя, але воно не моє, я вдячна Німеччині за прихисток українців, але вдома мені набагато краще. Знаю декілька людей, з якими була в спортзалі, які теж повернулися додому. Хоча умови проживання у нас всіх були різні, але ментально мабуть ми були в однакових умовах, якщо обрали повернення.

Жесть, у вас просто как тюрьма выходит была

Другое
Потому что хотят быть с родными

А если родных или нет или они рядом, то никто возвращаться НЕ будет

Так вы уточняйте это в старттопике. Иначе так на любой ответ можно писать это другое. Причин выезда из Германии масса. Не устраивает язык, не сдал экзамен языковой, нет желания работать физически, нет компании одиночество, нет условий квартирных(особенно если живёшь с чужими людьми в квартире) или в общежитии... Разное. Или вы думаете что заливное пособие это предел мечтаний?

Причем тут то, что я думаю о пособии?!

Я написала о причине выезда из Германии. Что просто так никто не возвращается. Жилье можно другое найти, экзамен пересдать - это не конец света, если что-то сразу с первого раза не получается...

Мои знакомые вернулись в 23 году по собственному желанию. Прошли курсы до А2. На Б 1 бы не сдали. Начали предлагать тяжёлые по их мнению работы - завод, фабрики, склады, уборки. Вернулись домой и плюс к мужу. Дальше вернулись те у кого ребенок два года плохо учился в школе. Дома спорт, школа на хорошие оценки. Там контингент специфический. Надежды поступить в вуз -0.
Может у вас не возвращается, но у нас - остались буквально 3 семьи. А выехали многие в 22 году.

По поводу работы - да, все так и есть. Но в Украине тоже не все директорами работали и сейчас тоже не все так просто с работой в Украине

Это уже что кому подходит...

Они не работали директорами, абсолютно обычные профессии с невысокой зп. Непонятны ваши склонения к Германии. Я вам пишу, вернулись в Харьков, не понравилось там.

вы жили в комнате?

так тут пишут, было хреново вернулась