Чи припинили б ви спілкування із родичами через дитину?

У мене є дуже хороші родичі, яких я знаю все життя. Мене й мою родину завжди приймали з радістю, запрошували до себе. Ми проводили в них чудові літні канікули — теплі, світлі, сповнені радості. Кілька разів я приїжджала до них уже дорослою, а потім приймала їх у себе — мені хотілося підтримувати ці близькі, важливі для мене стосунки.
Але в них є онука — дівчинка з непростою життєвою історією. Її батько часто відсутній, бо служить в ЗСУ , мама має нову сім’ю, і виховують її переважно бабуся, дідусь і тітка. Батьки з’являються епізодично й щедро засипають дитину подарунками — на цьому, здається, виховання і закінчується.
Дівчинці лише одинадцять років, але її поведінку дуже важко назвати керованою. Вона говорить гадості , робить гадості, хамить дорослим, а навколо всі лише тішаться її «кмітливістю», «дотепністю» й «спритністю». У TikTok вона відкрито дивиться контент зі сварками, скандалами, вульгарним гумором — і нікого це, здається, не бентежить.
Ми намагалися залучати її до різних активностей: брали на риболовлю, в зоопарк, у поїздки, по гриби. Але все це щоразу перетворювалося на випробування. Постійні суперечки в стилі: «Я хочу так, як мені потрібно, а всі інші — йдіть лісом». Вона постійно й чіпляється до моєї доньки, з мене, виснажує людину, яка її супроводжує. Хоча без присутності родичів я ще якось можу з нею ладнати.
Спокійно посидіти ввечері за вечерею неможливо. А мені так хотілося б слухати історії про їхню молодість, про те, як вони з моєю бабусею та маленькою мамою їздили на море, як проводили час у нашому місті, яким вони пам’ятають мого рідного батька. Але сімейні вечори перетворюються на безперервний «прямий ефір»: дівчинка сипле грубощами, вульгарностями, перебиває дорослих і поводиться зухвало.
Дідусеві вона легко може сказати: «Та замовкни вже». У відповідь — лише м’яке: «Полю, ну що ти… Ай, як некрасиво…» — і ніхто її по-справжньому не зупиняє. У такі моменти стає зрозуміло, що спокійної, теплої розмови не буде, і ті дорогоцінні спогади про дитинство тьмяніють перед хаосом теперішнього.
Чесно кажучи, це дуже отруює радість спілкування й повністю змінює моє сприйняття тих прекрасних дитячих спогадів, які в мене були пов’язані з цією родиною.
Зараз вони активно кличуть нашу сім’ю в гості на свята, покликали по гриби восени і влітку.

А якби не це — я б летіла до них стрімголов.
І все частіше я думаю, як вийти з цієї ситуації. Можливо, варто згорнути особисті зустрічі й обмежитися телефонними розмовами. Дуже шкода втрачати те цінне, що пов’язувало нас із дитинства, але за нинішніх обставин це спілкування приносить більше втоми й розчарування, ніж радості.
Вони засмучуються й запитують, чому ми так і не приїхали на свята
А мені дуже хочеться чесно сказати: я просто не готова терпіти тиранію вашої дитини.