Війна

Я ніколи не думала, що слово «війна» стане частиною мого щоденного життя. Воно завжди було десь у новинах, у підручниках історії, але не в нашому домі. У нас була проста сім’я: ранкові поспіхи, його жартівливе «не забудь шарф», доньчин сміх на кухні, плани на літо. Ми жили звичайно і щасливо — навіть не підозрюючи, як це крихко. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він мовчки зібрав речі. Не було пафосних слів. Лише тиха впевненість у його очах. Він сказав: «Я мушу. Щоб ви жили». Я тоді злилася, плакала, просила подумати про нас. А він відповів: «Саме про вас я і думаю». Пам’ятаю той ранок, коли ми проводжали його. Донька міцно обіймала тата й шепотіла, щоб він швидше повертався. Він усміхався, хоча я бачила, як тремтять його губи. Ми вірили, що це ненадовго. Усі вірили. Спочатку були дзвінки. Короткі, уривчасті, але такі дорогі. Він розповідав, що тримається, що поруч хороші хлопці, що скоро все скінчиться. Казав доньці вчитися добре і слухатися маму. А я вчилася жити в постійному страху — прокидатися від кожного звуку телефону і боятися невідомого номера. А потім подзвонили... Я не пам’ятаю всіх слів. Пам’ятаю тільки, як світ став глухим. Як повітря стало важким. Як донька дивилася на мене великими очима і питала: «Що сталося?». Я не знала, як сказати дитині, що її тато більше не повернеться. Що його «скоро» вже ніколи не настане. З того дня наш дім став іншим. Його куртка досі висить у шафі. Його чашка стоїть на полиці. Інколи мені здається, що я чую його кроки в коридорі. Донька довго чекала, що він просто у відрядженні. Потім вона перестала питати — і в її очах з’явилася дорослість, якої там не мало бути. Війна зруйнувала нашу сім’ю не лише тим, що забрала його життя. Вона забрала наше відчуття безпеки, наше майбутнє, наші спільні мрії. Вона зробила мою дитину сиротою, а мене — вдовою. Але вона не змогла забрати любов. Ми говоримо про нього щодня. Згадуємо його жарти, його силу, його теплі руки. Донька каже, що хоче бути такою ж сміливою, як тато. І я бачу в ній його очі. Я не знаю, як навчитися жити з цією порожнечею. Але я знаю одне: він пішов, щоб ми могли жити. І тому я тримаюся. Заради доньки. Заради пам’яті. Заради нього. Війна зруйнувала нашу сім’ю. Але вона не зруйнувала нашу любов.