Сьогодні Глібу Бабічу було би 57 років.

Все буде — чи тут, чи десь. Бо доля — вона строката.
А світ вміщається — весь — на дні рюкзака солдата.

Нашу Україну він любив понад усе. Щирий, творчий, справжній…
Воїн, поет, волонтер, очільник ГО "Брати по Зброї".
Йому завжди було діло до об’єднання нації.
Пройшов 6 ротацій.
І робив все можливе для своїх побратимів.

«Коли смерть присяде на бруствер, спитає — «Ну що тут ти?»
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога — вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом — завжди прямий канал.
Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо — «Прийняв. Тримайтеся, пацани».
Решту слів не почую. Бо знову накрив «приход».
Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
Для швидкої доставки — без декларацій і мит.
Навіть янголи завмерли в небі — як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати — снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
Другий, третій, а потім іще і ще.
А над нами небо луснуло наче віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.
«Що там, брате? Прийом? — Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!»
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма...»

Вічна шана і слава Герою України.
Ніколи не пробачимо.