Діти, не так слухають наші повчання, як зчитують наші реакції.

Діти,не так слухають наші повчання, як зчитують наші реакції. Вони бачать, як ми говоримо, як вирішуємо конфлікти, як ставимося до слабших, як молимося або не молимося. І саме це стає для них нормою.
Діти нас не чують, вони на нас уважно дивляться.
Вони копіюють не слова, а тон. Не правила, а атмосферу. Не вимоги, а приклад. Якщо в домі панує повага, вони вчаться повазі. Якщо в домі крик, вони засвоюють крик. Якщо в домі любов, вони несуть її далі у світ.
Малюки не народжуються хуліганами. Вони вчаться агресії там, де її бачать. Вони не народжуються жорстокими, вони переймають жорсткість, якщо вона стає звичною. Але так само вони вчаться ніжності, терпінню, доброті.
Виховання, це не контроль, а відповідальність. Не страх, а довіра. Не тиск, а присутність. Бо дитина формується не від слів “будь хорошим”, а від досвіду “я бачу, як ти живеш”.
І якщо хочемо змінити дітей, почнімо із себе. Бо вони, наше продовження. Вони, дзеркало нашого дому. І найсильніший урок для них, це життя батьків.(с)